День рождения поэта

28 января.

Сегодня родилась
Олеся Мамчич.
Зараз хтось з родичів Олесі (я зрозумів - її чоловік) затриманий за участь в акціях протесту проти політичного режиму дурості та свавілля, і перебуває у в'язниці. Побажаймо їй скорішого зникнення цього режиму та звільнення її близьких.

***
колись тобі пощастило 
любов тебе відпустила 
не встигши стати тобою 
казала бабця надвоє 
а вийшло зовсім інакше 
життя як дишло. і натще 
його сприймаєш незвично 
а часом навіть трагічно. 

усе минає 
потроху 
звикаєш: кожну епоху 
увінчує врешті дурдом 
чи як варіант - содом 
і вибратись звідти годі 
хіба завдяки свободі. 

зоря згорає місцями 
і ти приходиш до тями 
неначе вчишся ходити. 
дзвенять блакитні судини 
щоб серце не розлетілось. 
тремтить дорога як тіло 
і ти її, горопаху, 
як тіло - б'єш із розмаху. 

ой горе горе тій чайці 
яка любила. дівчата, 
не смійте рано любити! 
у кого серце надбите 
мов келих - житиме довго 
кому ж бракує і того 
збагне якоїсь хвилини 
що він з самотньої глини. 

що глина кожному різна 
тоді дотямиш як трісне 
земля тобі під ногами. 
слабак потоне негайно 
крізь товщу інший сувору 
себе проштовхне угору. 

та горе - власне щохати 
(велике діло - штовхати 
тут спробуй не захлинися) 
за обрій блисне синиця 
і мариш про неї як завше 
свого журавля обнявши.

29 января.


Олена Бойко.

ДІДУСЬ
Дідусь серед натовпу в метро
І я дивлюсь в його очі зелені
Його погляд і пальто
Нагадують збій в системі.
 
Дідусь-художник.
Очі-магніти.
Душа-пензлик.
Це ж як треба всесвіт любити?

30 января.


Родился автор стиха, первая строчка стала и символом, и лозунгом всех тех людей, кого не сломили самые тяжкие испытания.
Євген Чередниченко
творил свободу в своих стихах и за колючей проволкой советских концлагерей, и после освобождения из заключения под надзором КГБ. Он - тот, чей дух не покорился.

* * *
Я той, що духом не скоривсь,
Що з нетрiв вибрався в негоду,
Що в тьмi ворожiй пробудивсь,
Вiдчувши бiль свого народу…
 
Народу, що коцюрбить стан,
Щораз ярмом кривавить рани, -
Дивуюся, як мiг Титан!
Дать закуватися в кайдани?
 
Як може духом Прометей!
Що вкрав огонь у Зевса людям,
Благати ласки день-у-день,
З рук ката пить гiрку отруту?
 
Я той, що духом не скоривсь,
Що з нетрiв вибрался в негоду,
Що в тьмi ворожiй пробудивсь,
Вiдчувши бiль свого народу.

Дякую, Фін Глозбі! 
Ще декілька строк одного вірша  Євгена Чередниченка не можу не викласти тут...

Домоправительница пишет:

Дякую, Фін Глозбі! 
Ще декілька строк одного вірша  Євгена Чередниченка не можу не викласти тут...

                                                                        

Спасибо и Вам, Домоправительница.

31 января.


Катерина Матвєєва.

ПОБАЧЕННЯ
Який же ти гарний у білій сорочці!
Ходи, поможу зав'язати краватку...
Ти будеш до вечора? Може, до
ночі?..
Ну, що ти...
...не плачу...
...запізнишся, татку...

Ось квіти. Тримай.
Все. Ні пуха!
Щасливо!
Замкну за тобою...
...я знаю... Доросла...
Ні-ні! Не хвилюйся, ти зовсім не сивий,
То просто сніжок у твоєму волоссі ...


ПОДРУЖЦІ
А можна до тебе у гості на чай?
Прийду із цукерками! Воду зігріла?
Я вже за дверима! Давай! Зустрічай!
Скажи, що чекала, подруженька мила!

І що нам та відстань, морози, вітри?
І що нам той час? Він летить, мов скажений!
Розказуй, подружко, і сльозі зітри!
Яка ж я щаслива, що ти є у мене!

На примхи мої, я прошу, не зважай!
І знай, що люблю тебе, скільки є сили!
Чекаю до себе у гості на чай!
Біжу відкривати! Вода закипіла!


ФАНТАЗІЇ
Розмальовані
вітропромені
сонцеградами
на вікні.

Світлотінями
ніжно-синіми
небо падало
уві сні...

Закарбовані
тіньопромені
вже у вічності
верховіть...

Снігозливами,
прозоримами
ви ж у відчаї
промовчіть...

1 февраля.


Родился
Євген Маланюк,
хранитель будущего.

РОМАНС
Пані, це вересня пізні дні,
Пані, невдовзі - жовтень:
Мов спалене на жертовнім огні,
Падає листя жовте.

Ні, не вагайтеся, поспішім:
Скоро дощі заплачуть.
Невже, нам залишиться тільки дим
Минулого і втіха плачу?

Невже самота і голодний сум,
І порожня сутінь кімнати?
Пані, вітер розвіє красу -
Немає часу чекати.

Скоріше, скоріш, поки сонце ллє
Останнє осіннє сяйво,
Хай серце устами нашими п'є
Радість. Все інше - зайве.

2 февраля.
 
 
Родился
Євген Гребінка,

автор слов одного из самых исполняемых романсов "ОЧИ ЧЕРНЫЕ"  (муз. Ф.Германна в обработке С.Герделя).
Как сообщает Вики авторский вариант текста, появившийся в 1843 году и посвященный будущей жене поэта Марии Васильевне Растенберг, был следующим:


* * *
Очи черные, очи страстные
Очи жгучие и прекрасные
Как люблю я вас, как боюсь я вас
Знать, увидел вас я в недобрый час

Ох, недаром вы глубины темней!
Вижу траур в вас по душе моей,
Вижу пламя в вас я победное:
Сожжено на нем сердце бедное.

Но не грустен я, не печален я,
Утешительна мне судьба моя:
Всё, что лучшего в жизни бог дал нам,
В жертву отдал я огневым глазам! 


Позже исполнители добавляли новые строфы и немного изменяли текст. Пели этот романс очень многие артисты. Мне нравится исполнение Ивана Реброва:






Разумеется, писал Гребінка и на украинском языке. Песню на его стих УКРАЇНСЬКА МЕЛОДІЯ исполняет Галина Сухорукова:

Немецкий певец Иван Ребров с голосом в 4.5 октавы для меня открытие. Сейчас прослушала многих исполнителей этого романса, нет , Иван Ребров - лучше всех! 
Ну и кто бы сомневался, что  такие проникновенные слова в адрес дамы сердца с очами  черными,написать может только украинский романтичный поэт - Євген Гребінка! Спасибо, Фін Глозбі!!!  

2 лютого народилася галичанка, нині моя землячка Галина Турелик, лауреат літературной премії ім.В.Стефаника. Я небагато знаю її віршів, проте один принесу - якраз про мої Карпати і - життя...

У зимових Карпатах

 Таке німе засніжене безлюддя…
Ні перейти його, ні обійти.
І мовчазні вершини, мов погруддя,
глядять, куди ідеш зі мною ти.
Гукнеш — то стрепенуться тільки сосни
і оком покосує оленя.
 Тече ріка, як та верета* з кросна*,
іскриться сніг, як дороге ткання.
Веди мене у цю весільну тишу,
на трон любові пізньої веди.
А що з тобою ми отут залишим —
над урвищем стежину в два сліди?
Минуть літа, як сніг оцей минеться
і трон любові зробиться стільцем.
Та нас колись чиєсь продовжить серце
і хтось колись повторить нас лицем.
Такий це світ — в нім не бува безлюддя.
І в цій німотній тиші білих гір
стоять навколо нас і друзі, й судді —
лиш не завжди їх помічає зір.


Верета - тканий килим,
кросна - ткацький верстак

Антошка пишет:

Та нас колись чиєсь продовжить серце

Настоящая магия слова. Одна строка - и всё в ней сказано обо всём  ...

3 февраля.


Родился
Василь Діденко
поэт и автор слов очень известной и красивой песни НА ДОЛИНІ ТУМАН. Конечно, красоту песни создавал композитор Борис Буєвський, но трудно не заметить, что смысловая, фонетическая и ритмическая основа стиха усилили гармонию музыкального произведения. Песня звучит в исполнении М.Кондратюка:

Господи, какие ПЕВЦЫ! Кондратюк, Гмыря, Гнатюк, Козловский, Соловьяненко, Квітка Цісик... Отступлю от основной темы: вот слушаю, и сердце останавливается! И песни-то пели какие, каждое слово - жемчужина... Спасибо, Фін! 

4 февраля.


Родился
Борис Мозолевський,
поэт и археолог, открывший миру знаменитую золотую пектораль (скифский курган Толстая Могила).

* * *
Це ти, моя юносте? Здрастуй. 
Прости. Привітаймось. Це я… 
А весни насіяли рясту, 
Аж сонцем зітхає земля.
 
Прости, моє диво зелене, 
За те, що тебе не вберіг. 
Іди, не хвилюйся про мене, 
Я весь у розвої доріг.
 
А раптом спіткнуся від бігу — 
Вбери у барвінок мене… 
А зими насіяли снігу, 
Аж небо уже крижане.

5 февраля.


Саша Кікотенко.

ВІД ОСТРОВА ДО ОСТРОВА
Між островом та островом
Розлито океан.
Над часом і над простором
Стоїть густий туман.
 
Між островом та островом
Зійшовся горизонт.
Над скелями над гострими
Проноситься мусон.
 
Між островом та островом
Лиш чути шурхіт хвиль.
Від острову до острову
здається, сотні миль.
 
Стою на свому острові
І марево моє,
що впевнена, я впевнена,
десь інший острів є!
 
На іншому, на острові
всі мрії наяву!
Від острова до острова
Боюсь, не допливу...

6 февраля.


Олег Орач.

ЗАКЛИНАННЯ
Гіркий романс
Ніхто тебе не любить так, як я,
хоч є ж іще у світі тато й мама,
та ми втекли від них — і ти, і я —
й нема благословення
їх над нами.
 
Але ніхто не любить так, як я.
Ніхто тебе не любить так, як я,
Недремний сторож днями
і ночами.
Один я — егоїст, а вдвох — сім’я
з плодами праці
й ніжними речами.
 
Ніхто тебе не любить так, як я.
Це тільки я один тебе люблю —
твій теплий сміх,
твоє знадливе тіло.
Мені їх так давно уже кортіло,
що в них я душу
й силу переллю.
 
Я так люблю, я так тебе
люблю!
Так аніхто не любить — я один,
і князь, і раб,
покликаний служити
тобі, моя княгине. Будем
жити,
п’ючи вогонь із череди годин.
Ніхто тебе не любить — я один.
 
Ніхто тебе... це я тебе любив,
дароване мені казкове диво,
та врешті-решт
свою любов і вбив
підозрою, що любиш
неправдиво.
Але — любив ...
ніхто так не любив.

7 февраля.


Григорій Лютий.

ВИШИВАНКА 
Посміхалась дитина, бігла полем у сні,
Небеса умивали рідні очка ясні.
І цвіла вишиванка, що з вогню воскреша,
Й мов барвистий метелик, поруч гралась душа...

― Ти скажи мені, тату, що за дивна земля
Почала прилітати в сни мої звіддаля?
І ласкава, як мама, і, мов казка, без меж...
Ти коли мене, тату, в землю ту повезеш?

— Ой, дитя моє, ластів’я моє,
Народив тебе теплий край.
То Вкраїнонька нас пригадує,
Стука в серденько: прилітай.

Не загою вік я в тут землю путь,
Там слова пісень у садах ростуть.
Ми з тих ясних зір, ми з тих чистих вод.
Ми — одна душа, ми — один народ...

Я посивів тут, а живу я — там...
Тих сердечних пут не розбить літам.
Там, де ти біжиш, я біжу малий,
В ріднім краї жить я судьбу молив...

Обцілують хай твої ніженьки
Землю матірну у доріженьки...
У доріженьки, у яруженьки...
Білі лебеді, сиві руженьки...

Посміхалась дитина, бігла полем у сні,
Небеса умивали рідні очка ясні.
І цвіла вишиванка, що з вогню воскреша,
Й, мов барвистий метелик, поруч гралась душа.

Вранці очі, як мальви, у дитяти цвіли:
― Ти скажи мені, мамо, ми поїдем коли?
Край дороги тополя там, як Божа сльоза,
Там живе наша доля, там живе, не згаса...

Ми з тих ясних зір, ми з тих чистих вод.
Ми — одна душа, ми — один народ!

8 февраля.


Іван Левченко.

* * *
Я питав сьогодні небо
(зверху там йому видніше!):
Чи де краща є від тебе?
Може, стріну де ріднішу?
 
Більш глибоку і відверту,
Більш довірливу й бажану:
От таку, що навіть вмерти
Можна з ніжностей незнаних...
 
І мені всміхнулось небо:
— Що тут радити-судити –
Запитати серце треба:
Серце треба зрозуміти!
 
... Лиш збагнув слова останні –
На порозі ти з’явилась.
Я завмер від хвилювання.
Тільки серце – билось-билось!
 
Ну, то що тут сумніватись?
Вмить в душі я сумнів стер цей!
От тепер аби дізнатись,
Що тобі підкаже серце?

9 февраля.


Юра Острозький.

… МИ УКРАЇНА…
Дні примітивно в заученій черзі
Йдуть по стандарту один за одним,
Хтось там поїхав в новенькому мерсі,
Хтось крутить педалі життєвих годин.
Сонце встає бадьорого ранку!!!
Спалює вікна промінь тепла…
Кава гаряча, стандарт до сніданку,
Годинника стрілка мов би стріла
Пронизує стиха замріяне тіло,
Котре навчилося жити як всі…
І так кожний день, і сонце вже сіло,
І в неба хмаринки пусті-припусті!
Лиш вітер повіє, спитає як справи?
Зірве із старенької яблуні цвіт,
Усе що ми мали, усе зруйнували.
Так вже нікчемно влаштований світ.
І ми змінити нічого не в силі…
Викручують руки, ламають життя,
Ми просто хотіли бути щасливі,
А ви нас не ціните мовби сміття.
Та в нас ще є воля незламна вона,
В нас ще є мова співуча красива…
Ми разом міцна непроломна стіна,
Ми нація… ми Україна…

10 февраля.


Сергій Пантюк.

МАРШРУТ НОМЕР ТРИ
Аж дивно — так просто і легко все,
коли опинився в тролейбусі.
Озиратись стривожено — ліньки,
Залишатись в собі — незатишно.
Все життя — це тролейбусна лінія,
тільки в коло незамкнена.
 
Треба їхати, їхати, їхати —
до хати —
своєї, чужої — начхати
і знати
або відчувати,
що ти
поряд.
і нехай говорять,
і нехай дивуються, —
моя морока — морок,
а союзниця — вулиця.

Ця?
Саме ця —
напівзагублена в метушні,
теплим снігом зволожена…
Я уперше ішов по ній
літ за десять до твого народження.

11 февраля.


Родился
писатель-юморист
Микола Білокопитов.

ПЕСИМІСТ
Тьху, знову сонце припікає,
Знов кропива попідростає
Біля воріт і край дороги
І знову жалитиме ноги.
Прокинуться кусючі мухи,
Із нірок виповзуть ропухи
Та інші капосні потвори,
Поганки зійдуть, мухомори,
І тінь на всіх нас кине віття...
Весна, весна - яке жахіття!
 
 
КАЯТТЯ
Пияцтво – зло!
А це трикляте зілля
Не варто й нюхать,
а не те, що пить!
Тоді не буде мучити похмілля,
З якого серце й голова болить,
І під ребро стріля,
і ходиш боком,
Й життя не радість,
а жахливий сон...
Такі думки приходять ненароком,
Коли жену на кухні самогон.
 
 
ПІДСТУПНИЙ ТРЮК
Одного разу Лебідь, Рак і Щука
Сукупний бізнес вирішили втнуть,
Домовившись утрьох, - нехитра штука—
Тягати воза скрізь, куди пошлють.
Послали їх на поле гній возити.
Потрібне діло, що там говорити.
Отож, впряглися.
Рак бадьоро свиснув: 
Враз кожен піднатужився, натиснув,
А позаяк при силі всі були,
То легко з місця воза потягли.
Вже дві версти чи й більше відмахали, 
Аж раптом...
—  Стій!!! -
сердито пролунало.
— Вам хто дозволив цей підступний трюк?!—
На бізнесменів кинувся Віслюк. — 
Ви тут наробите такого, дай вам волю...
Ні, я цих витребеньок не дозволю!..
Мовчать!!!
А як спокійно та без лайки: 
Є циркуляр відомий, в формі байки,
Підписаний ще Глібовим Л.І.,
Щоб ви цей віз урізнобіч тягли! 
Тож і тягніть:
хто вгору, хто в ставок,
Бо не було ще інших вказівок. 
---
Те, що Віслюк - затятий бюрократ,
Стоїть всьому новому на заваді
Відомо, та й описано стократ,
А я - про інше в цій своїй баладі: 
Вже час новий, новий суспільний лад,
А віслюки, куди не глянь - при владі.

11 февраля.


Родился поэт-песняр
Ігор Стратій.
Песню ЛИБІДЬ исполняет народный хоровой коллектив Дитяча опера (муз. О.Лісінчука)

12 февраля.


Микола Чорновус.

А САД ЦВІТЕ
Весни торішньої не жаль
і за дощем сліпим не плачу.
Знов сад цвіте
і гра скрипаль
мелодію гарячу.

Я знаю: мить не зупинить,
чаклує літо над гречками.
Прислухайся:
бджола бринить
солодкими вустами.

Ген квітне райдуги чоло,
ширяють небом блискавиці.
Й купає
щедре літепло
достиглі полуниці.

Мені минулого не жаль,
за непобаченим не плачу.
А сад цвіте
і гра скрипаль...
мелодію гарячу.

13 февраля.


Родилась
Стефанія Гурко,
канадская украинка.

СВЯТ-ВЕЧІРНЄ
Тут, у Канаді - Санта Клос,
А там за морем - Дєд Мороз,
А де Христос, а де Христос?
ї похилилась голова
На край самотнього стола,
На столі свічка догоря,
Вчувається десь коляда...

„Бог Предвічний народився,
Прийшов днесь, із небес,
Щоб спасти люд свій весь
І утішився..."

Морозна ніч у рідному краю
І небо зорями цвіте,
І кожна хата, як вертеп,
Солома, сіно і дідух,
І біла скатерть, наче сніг,
І дари на столі робочих рук,
А на покутті Божа Мати
З Христом-Дитятком при грудях
І колядує кожна хата:

„Радуйся,
Ой, радуйся, Земле,
Син Божий народився!"

Та раптом їрода полки
На край наш рідний грянули з півнόчі,
Ісуса вбити їрод хоче,
Вдиралися у людські двори,
Перешукали гори, бори
І крови море пролили
Дітей невинних:

„Не плач, Рахиле,
Глянь діти цілі,
Не умирають,
А оживають..."

А Мати Божа із Дитятком
Втікала, серце у тривозі,
В краї далекі і чужі,
Він сам їх путь охороняв
І так за море заблукав
Із раною в простреленій нозі.
Тут юну голову його зв'ялив мороз,
А серце все питає: де Христос?

„Ой, видить Бог,
Видить Творець,
Що весь мир погибає..."

І янгол сповістив йому новину -
Христос вернувся в Україну,
Хоч Україна в руках ката,
Там нишком колядує кожна хата:

„Радуйся,
Ой, радуйся Земле,
Син Божий народився."

14 февраля.


Родился
Микола Булатович.

БАЛАДА
На морі шторм, вітри солоні.
Води розгнузданий одчай.
Пірвались хвилі, ніби коні.
Запінені і невгомонні —
Полощуть гривою причал...
 
Де щоглу зламану, розбиту.
Кермо розщеплене ущент
Команда лагодить,—на вітер,
На шторм, жадобою налитий,
Піде фрегат у млу дощем.
 
І може десь підводні скелі...
Зрадливі рифи... Десь мета
Навік потоне у пустелі...
Доп'є неслави повен келих
І присмиріє капітан.
 
А може... Та порад не просить!
О, не страшні шляхи заваді
Відчалюй!.. Гей, матроси!..
Гадюками скрутились троси.
І зникла пристань в чорний чад.
 
Заплющились огні на порті:
Який-то жах і сказ який
У ніч таку на вутлім борті
Виходить гибелі навпроти!...
...Немов крізь прокляті віки,
 
Нависли хмари, як прокльони.
Кругом лукава, чорна ніч,
Лиш вітер щоглу д'моря клонить.
І раптом, як сигнал червоний.
Тривожний крик упав до ніг:
 
На скелю йдем!.. І зник у бурі.
Штурвал рвонули спазми рук
І очі вгрузли в даль понуру.
А край оцей, від гніву бурий,
Пустив на спалень дику гру.
 
Заклякла мить...
Удар останній —
Агонія — конає шторм.
Та рейс перейдено! Світання
Спіткнулось на високі грані
Нових, невиданих ще норм.
 
На скронях капітана просідь,
А в зморшках перемога й біль.
— Причалюй д'берега, матроси!
Гудок пірвався і голосить,
Тривогу бурь послав на штиль!

15 февраля.


Родился поэт-песняр
Левко Бондар.
В его исполнении песня КАПЕЛЮХ:

16 февраля.


Родился
Семен Гулак-Артемовський,
композитор, написавший тексты к некоторым своим песням.
Песню МІСЯЦЮ ЯСНИЙ из оперы Запорожець за Дунаєм исполняет М. Литвиненко-Вольгемут:



СТОЇТЬ ЯВІР НАД ВОДОЮ в исполнении Чоловічої хорової капели ім. Л. Ревуцького (очень красиво!):

17 февраля.


Наталія Коломієць.

ДЕ ВИ, ЮНОСТІ КОНІ?
(романс)

Де ви, юності коні?
Йдіть, жита покажу.
Може, ви на припоні,
Я прийду, відв’яжу.

Може, вас напоїти,
Заїржіть, не мовчіть,
А кругом тільки вітер
Та криштальна блакить.

Ні, не чути галопу,
Що так рідний душі,
Бродять полем широким
Різні коні — чужі…

А мої десь блукають
І до мене не йдуть,
Мабуть, вже відчувають,
Що мене не знайдуть.

Може, впевнились точно,
Що я зрадила їх:
Пересіла у потяг,
Який стрімко побіг.

Ви простіть мені, милі,
Сумно дуже мені,
Коли згадую нині
З вами прожиті дні.

17 февраля.


Аркадій Войтюк,
с собственной песней из до-Х-факторовского периода СПОКОЮ НЕ МАЮ:

18 февраля.


Юрій Ряст.

* * *
Озирнися, душе, на півкроці,
Серед шляху пристій собі десь.
Дошкуля порошиночка в оці
Чи сльоза напосілася днесь?

Помилуйся на пізні отави,
Чи Господь ще сподобить колись?
Ідучи у небесні держави,
За земную юдоль помолись.

На зорі, при студенім потоці,
Що зринає з невидимих плес,
Озирнися, душе, на півкроці
Від землі — до небес...

19 февраля.


Федір Ісаєв.

* * *
В ставі чистому купалася дівиця
Білолиця.
Довелося чорнобривцям задивиться 
Й зажуриться.
Стан її ласкаві хвилі обіймали,
Колихали.
Грудь високу їй ревниво цілували,
Милували.
Рижий вечір, наче лис той, підкрадався,
Задивлявся.
Вперше явір, ніби хлопець, не стримався —  
Закохався.
А поглянула зірниця на ту вроду
І на воду —
Сукню скинула вогняну — й з небозводу
В прохолоду! 
А повів рум’яний вечір красну дівку
На ночівку —
Одурів рогатий місяць,
Воду пив, немов вишнівку.

20 февраля.


Марія Пригара.

ДОЧКА СПИТАЄ...
Дочка спитає: – Прийде тато? –
Я їй ні слова не скажу,
Вже ронить день на сніжні шати
Вечірню прозолоть-іржу.
 
І що ми, доню, пригадаєм
У тоскну цю вечірню мить?
Сідає сонце десь за гаєм
І сад червневий червонить.
 
А тато наш іде із дому
У західний тривожний час.
Спинившись в промені хиткому,
Він довго дивиться на нас,
 
І тихо скаже на прощання
У збагрянілому саду:
– Не плачте. Це хіба востаннє?
Все буде добре. Я – прийду.
 
Ну, що ж... І цього вже багато –
Нести цей спогад крізь життя.
Все буде добре. Прийде тато,
Моє дитя...

21 февраля.


Родилась
Мар'яна Савка.

* * *
Жінка. Сукня сріблясто-сіра. 
Осінь дихає у плече. 
По розмитих її клавірах 
Дощова соната тече.
 
Увібгала худеньке тіло 
У м’який глибокий фотель. 
Недопалки. Лампа настільна. 
Незнайомий нудний готель.
 
Дві квитанції до оплати. 
Чорний осад у кавнику. 
І мале кошеня кудлате 
Гострить кігті на килимку.

Довгі тіні торкають стелі. 
Залягає тяжка пітьма. 
Жінка постіль повільно стелить, 
Під подушку кладе Дюма.
 
Зафіранивши блиск реклами 
І байдуже місто чуже, 
Жінка тихо веде руками 
По плечах, прозорих уже
 
Від криштально-дзвінкої втоми – 
Тамувати в собі жагу, 
Зберігати в очах невтомну 
Іронічну печаль-нудьгу.
 
Може, просто піти назовсім?.. 
А по вікнах течуть струмки. 
І втікає бульварна осінь 
На зачитані сторінки.

Лет несколько тому назад М.Савка для телевизионного проекта канала М1 написала украинские тексты к известным во всем мире песням. Один из этих текстов АНГЕЛ НЕ СПИТЬ написан на музыку Diane Warren (песня Un-Break My Heart исполняется Toni Braxton). Украинский вариант всемирно известного хита исполнила Ани Лорак.

Перенесу вірш Мар'яни на тему революції з гілки Майдану:

Мій Господи, ти, наковтавшись прогірклого диму,

В пітьмі й у пожежі, та, зрозуміло, без каски,

Стоїш за плечима в синів найдорожчих – незримо –

Щоб руки простерти, якщо їм судилося впасти.




Ще рано гасити це полум'я, Господи, рано,

Згортати знамена у мороку зла позасвітнього,

Бо зрада – ти добре це знаєш, ще глибша за рану,

Бо смерть у прицілі найкраще відстежує світлих.




Ти просто там стій. І тримай на долоні своїй

Запалене місто-свічу, серед снігу і диму,

Якщо тебе хтось не впізнає, дай знак, що ти свій,

Що завжди стоятимеш поруч з синами своїми.

22 февраля.


Діана Петровська.

СТАНУТЬ СЕКУНДИ СПОМИНОМ….
Стати собою спіши,
Створюй скажені спогади.
Стрибай, співай, сади.
Стане самому солодко.
 
Спробуй, старайсь, сміливіше.
Смійся сердечно, сонячно,
Смуток сховай скоріше.
Стануть секунди спомином.....