День рождения поэта

Фін, вибачте, що не в тему: Ви все знаєте, тому Вас і питаю: у чиєму виконанні звучить пісня-реквієм на Майдані, при прощанні з полеглими? (Ви на цій гілці напевне щодня буваєте, то ж тут і запитую)

Антошка пишет:

Фін, вибачте, що не в тему: Ви все знаєте, тому Вас і питаю: у чиєму виконанні звучить пісня-реквієм на Майдані, при прощанні з полеглими? (Ви на цій гілці напевне щодня буваєте, то ж тут і запитую)

Піккардійська терція:

Дякую! А то мені вчувся жіночий голос...

23 февраля.


Микола Малахута.

* * *
Уста в уста — аж серце пропече,
Аж небо навзнак і земля гойднулась,
Аж місяць, як сльоза, з лиця тече.
Й ніч вгамувала шум далеких вулиць...
 
О господи!.. — вже серце зайнялось,
Уже під горлом, як вогонь клекоче:
Усе збулося, сталось, відбулось,
І більш нічого в світі я не хочу.
 
Лиш — ти і я. Лиш я і ти. Це — ти.
Це — я. Ось так. І в світі більш нікого.
Ти ж, місяце, ще трепетом світи
Та й плач собі від щастя молодого.
 
Що наскрізь пропеклися вже уста,
Та їм тії жаги ще ж мало, мало!
І ніч, од цвіту біла і густа,
Не чула, як десь доля в нім зітхала...
 
Трава в цнотливім промені співа,
Як шепіт палахкий твойого слова,
І памороч збагнути не вспіва,
Що все з любові, все лише з любові.

Антошка пишет:

Дякую! А то мені вчувся жіночий голос...

Я тоже его слышу. Возможно, Терція кого-то ещё привлекла? Женский голос, по-моему, на своем месте.

Знайшла пісню: 
" Пливе кача по Тисині..." Давня лемківська,поминальна... 
Співали її і загиблим в 1939 році захисникам Карпатської України, яких розстріляли на Красному полі під Хустом в Закарпатті...

24 февраля.


Наталія Баклай.

СІЛЬСЬКА ІНТЕЛІГЕНЦІЯ
Іще б поспать, а вже мов по інерції,
Ледь світ - і у грядки пора.
Учительки - сільська інтелігенція,
Еліта українського села.

Поки до школи - все у вас попоране:
І в хаті, і надворі, і в хліві.
Мадонни і рабині дипломовані - 
Закручені життям учителі.

Рядками буряки, рядками твори...
Між вічним і розумним - мозолі:
То вичистити гній із-під корови,
То кропиви нарвати для свині.

Без вас Маямі і курорти Греції
Рахують кожен долар, кожен цент.
І хто повірить - цвіт інтелігенції
Не має грошей з’їздить у райцентр!

Між партами і бур’янами в полі
Відверта доля вперто хрест несе.
Як вчительки нема коли у школі - 
То, значить, вона череду пасе.

А уночі як сплять всі найрідніші
І тиша в небі зорі стереже,
Вона сама собі читає вірші
І плаче, бо болить чогось чуже.

Колишні учні вже давно при владі
Десь по столицях, в кріслах, при чинах.
І раді вчителі, відверто раді,
Що діти мають долю і свій шлях.

І вірять назрадливим своїм серцем
У житній хліб, у правду, у добро.
Забута усіма інтелігенція,
Без тебе все ж немислиме село!

Антошка пишет:

Знайшла пісню: 
" Пливе кача по Тисині..." Давня лемківська,поминальна... 
Співали її і загиблим в 1939 році захисникам Карпатської України, яких розстріляли на Красному полі під Хустом в Закарпатті...

Я всё больше влюбляюсь в лемкивську мову. Первый раз услышал "Верше, мій верше" и от местоимения "ми" ("юж ми так не буде ...") такой нежностью повеяло. Да и сами фразы в песнях очень нежные. Такое впечатление, что тексты песен писали люди с наивной детской душой. И, конечно, мелодия тех песен, что я слышал, проникает своей чистотой глубоко в сердце. Лемкивська песня - настоящее чудо.

Фiн Глозбi пишет:

Я всё больше влюбляюсь в лемкивську мову. Первый раз услышал "Верше, мій верше" и от местоимения "ми" ("юж ми так не буде ...") такой нежностью повеяло. Да и сами фразы в песнях очень нежные. Такое впечатление, что тексты песен писали люди с наивной детской душой. И, конечно, мелодия тех песен, что я слышал, проникает своей чистотой глубоко в сердце. Лемкивська песня - настоящее чудо.

 Антошка, Фін Глозбі, подписываюсь под каждым вашим словом.

25 февраля.


Родилась
Леся Українка.

CONTRA SPEM SPERO!
Гетьте, думи, ви, хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть думи сумні!

Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.

І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть – і настане
Ще й для мене весела весна.

Я на гору круту крем’яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.

В довгу, темную нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей,
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей.

Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть думи сумні!

Песню ГОРИТЬ МОЄ СЕРЦЕ (муз. П.Гайдамаки) поёт Д.Петриненко.






ДАВНЯ ВЕСНА (не знаю, кто её назвал РАННЯ ВЕСНА?) в исполнении Кубанского казачьего хора:

26 февраля.


Роберт Третьяков.

* * *
Усе перебiжне зникає нехай...
Гiллям хай осiннiм здивується гай,
Хай випливе тиша з пташиноi сварки
I листя спаде, наче попiл з цигарки...

Хай хтось ту одну непомiчену мить
Почне не для когось - для себе ловить.
I гаю отому опалому скаже:
- У тебе немає, мiй друже, пейзажу!
I скаже цигарцi, котра не горить:
- Коли тебе встиг я, остання, спалить?

А потiм iще, оглянувшися окiл,
Подумає, нiби про смiття, про попiл.
I буде ридати вогонь, що помер,
Який хтось байдуже ногою розтер.

...I все ж таки як все довкола мiняє
Той порух душевний,
Та мить, що минає,
I я її знову i знову ловлю.
О, як я цi спiйманi митi люблю!

Ранковоi зiрки прощальну лелiтку,
I вранiшнiй вибух розквiтлої квiтки,
I вiтру останнє зiтхання в кущах,
I полиск любовi, застиглий в очах...

Пробачте, тривалим життям не зiгрiті,
О давнi моi, непомiченi митi,
Що впали безплiдно на щирий морiг
Сумних неословлених вiршiв моїх.

Я чую, щось безповоротно минає,
Й зухвала рiшучiсть минає, я знаю.
Пробач менi, та найпрекраснiша мить,
Яку я колись не наваживсь спинить!

27 февраля.


Ольга Гергель.

* * *
…Коли мене ти поведеш до шлюбу –
обручку золоту не одягай на згубу.
Не зрань коштовним – мій свобідний рай.
А одягни на руку голубу
навпіл із жовтим стрічку променисту,
та ще – блакитно-сонячне намисто…
А на чоло – сіяючий болід…
Не обручай металом. Він, мов лід,
мою огненну притамує душу…
А я ж літати… я літати мушу!
І у мені літати мусить світ…

28 февраля.


Родилась
Любов Геньба.

МРІЯ
Мрія моя, непідкорена сила,
В гості до мене з дитинства ходила.
Поруч сідала, казку казала:
"Виростеш - світу тобі буде мало.
Все,що захочеш, все буде, все вийде,
В час у призначений зіронька зійде..."
 
Так я дружила із мрією тою,
Доки та мрія була молодою.
Тільки роки, мов дощі, не жаліли,
Все, що цвіло, ген по осені змили.
 
Правда, приходило щастя, всміхалось.
Вечором синім коханням назвалось.
І поманило ще вище од неба,
Мрія аж скрикнула:"Чуєш, не треба!.
 
Не покидай мене, дівчино люба,
Те,що ти щастям вважаєш, то згуба."
Мрії не вірила, щастя так билось ...
Тільки, ой, швидко те щастя зломилось.
 
Тепло було, а від щастя завітрило.
Серце кричало: "Навіщо повірила?!".
Серце у відчаї терпнути стало
Ще воно билось, та жить перестало.
 
Тільки, бува, як посивіє осінь,
Мрія у гості зове мене й досі.
Поруч сідає, пісню співає:
"Хто не любив, той і горя не знає ..."

1 марта.


Марія Дружко.

У ГУРКОТІ ВЕСНЯНОЇ ГРОЗИ
У серці друга лопнула струна... 
І вмовкла ліра. У печальній тиші 
дзвенить сльоза: невмислива вона - 
його душі криштальна скалка лише.
 
А за вікном вирує вже весна, 
пасатам теплим розігнала хмари, 
і п'є небес блакитних вічні чари, 
сама на чари щедра і рясна.
 
Я на долоні розтоплю сніжинки -
нехай киплять прибоєм бірюзи. 
Хай соком виноградної лози

наллються ці скорботливі поминки, 
що гуркотом весняної грози 
тремтять у зблиску срібної сльозинки.

2 марта.


Анатолій Білий.

МИТЬ
Ця   ніч   сіяє,  піниться   і   пінить,
Блакитно-біло   в   землю   кладучи
Сивини   снів   і   зореносні   сіни,
В   яких   від   раю   втратили   ключі.

Ця   ніч   повзе   до   ранку   на   підводі,
Коня   лупцює — місяця   жене,
Минає гори, ріки повноводі.
Коня   не   поїть — хай хребти мине!...
 
Синіє   сонце   в   сутінках   на   сході,
Рядками   книг   крокує-майорить.
А   десь   повзе   на   зношеній   підводі
Холодна   ніч.  Її   зірчаста   мить.

3 марта.


Станіслав Стриженюк.

СОЛОМІЯ
Село мого дитинства - не моє.
Я з часом все гостріше розумію,
Як час біжить,
Коли бажання є
Заїхати в маленьку Соломію.

В брилі з соломи дід Солом'янчук
В уяві - ніби вигадка казкова.
О sоlо mіа! Італійський згук.
О Соломіє - українська мова!

І пам'ять обступають валуни,
Де млин, мов декорація з вистави. 
І дріб'язки забуто, а гукни -
І відгукнеться тільки величаве.

Я безліч раз у небі пролітав 
Над голубою жилкою. 
Тоді я 
За хмарами і в блискавки питав: 
- Ти присвіти, а де та Соломія?

І ліс, мов лис, спалахував рудий, 
І спомин плив, як листя за водою.
О solo mia! - батько молодий,
І мати йде на зустріч молодою.

Вона в мені співає про любов,
І все на світі вічне, як ніколи.
І я лечу.
І я кричу:
Агов!
І лиш луна доносить тихе
Со-ло...

Не мог войти на форум несколько дней. Думал, нас заблокировали навечно.
Теперь продолжу с той даты, на которой остановился.

4 марта.

Родился композитор и поэт-песняр
Володимир Івасюк.
Это он написал слова и музыку к песне "Я ПІДУ В ДАЛЕКІ ГОРИ", которую исполнит Тріо бандуристок "Яворина":

5 марта.

Родилась Оксана Грицай, известная под псевдонимом
Міка Ньютон.
Она написала слова к песне НЕ ВІДПУСКАЙ, которую сама исполняет:

6 марта.


Валентина Ткаченко.
Родилась в марте и мечтает об апреле ...

КВІТЕНЬ
День у квітні довше сонцем квітне.
Сніг розтав на вигрітій землі.
Малюки на ручаї блакитні
паперові носять кораблі.
 
Хоч немає ні дощів, ні зливи,
Квітень-місяць — справжній водолій.
Він вихлюпує річок розливи,
Підмива пісок береговий.
 
Підпливають верби кучеряві,
І синіють луки заливні.
Та на змоклій лісовій галяві
засиніли проліски дрібні.
 
І безлиста розцвіла ліщина,
Загляда сережками в потік.
Заквітчатись поспіша вільшина...
Ліс — неначе весняний квітник.

7 марта.


Оксана Чубачівна.

* * *
Пробач, я хочу піддивитись,  
що робиш ти в оцім Саду  
Кохання, Щастя, Тиші, Миті, 
у темряві чи у блакиті    
тебе сьогодні я знайду?  

Пробач Любов мою і Віру,  
Пробач Повернення-Розлуку.  
Мені тебе не розлюбити,  
…а тільки вивільнити руку.

8 марта.


Оксана Гундер.

* * *
а сонце заходить сходом
а сонце котиться колом
у сонця великі очі
розплющені по-жіночому

дорога розірвана навпіл
зіниці повернуті Богу
я знаю таким не платять
не повертають боргу

такі приходять пізно
несуть у кишенях втому
нам часто буває по-різному
але не трапляється вдома

такі не вмирають вчасно
чекають дзвінка із неба
їх не любити можна
але торкатись треба

а сонце зійде на заході
покотиться десь на північ
згорнеться тихо калачиком
й засне по-чоловічому


* * *
Ми завтра будем рідні назавжди
Складем шинелі у кутку кімнати
Позв’язуєм до купи молитви
І будемо бездихальні стояти

Один навпроти одного і майже голі
Зализувати будем розпашілі долі
І будем чути пульси автоматів
Що стерегтимуть нас
Допоки день вмиратиме

А кадрами з німого аніме
Втікатимуть оті дими патлаті
Тобі присняться гори в галіфе
А я піду гармати присипляти

Вчера,
9 марта,
исполнилось 200 лет со дня рождения
Тараса Шевченко.

Песню ЗОРЕ МОЯ ВЕЧІРНЯЯ исполняет Дмитро Гнатюк:




Сейчас, с нашим опытом завоевания свободы, трудно представить, как один человек смог победить. А ведь Тарас победил. И репрессивную государственную машину, и, что гораздо сложнее, национальное равнодушие. Но какую же энергию он извлекал в стихах!
Стих МЕНІ ОДНАКОВО ЧИ БУДУ.



1861 год. Его личная борьба за национальное самосознание украинцев окончена, Шевченко сделал всё, что было необходимо, всё за чем он пришел на эту землю.
Он пишет стих, в котором предсказывает скорый свой уход. Тарас не жалеет о прошлом и не боится будущего.

* * *
Чи не покинуть нам, небого,
Моя сусідонько убога,
Вірші нікчемні віршувать,
Та заходиться риштувать
Вози в далекую дорогу,
На той світ, друже мій, до Бога,
Почимчикуєм спочивать.
Втомилися і підтоптались,
І розуму таки набрались,
То й буде з нас! Ходімо спать,
Ходімо в хату спочивать...
Весела хата, щоб ти знала!..
Ой не йдімо, не ходімо,
Рано, друже, рано —
Походимо, посидимо —
На сей світ поглянем...
Поглянемо, моя доле...
Бач, який широкий,
Та високий, та веселий,
Ясний та глибокий...
Походимо ж, моя зоре...
Зійдемо на гору,
Спочинемо, а тим часом
Твої сестри-зорі
Безвічнії попід небом
Попливуть, засяють.
Підождемо ж, моя сестро,
Дружино святая!
Та нескверними устами
Помолимось Богу,
Та й рушимо тихесенько
В далеку дорогу —
Над Летою бездонною
Та каламутною.
Благослови мене, друже,
Славою святою.
А поки те, та се, та оне...
Ходімо просто-навпростець
До Ескулапа на ралець —
Чи не одурить він Харона
І Парку-пряху?.. І тойді,
Поки б химерив мудрий дід,
Творили б, лежа, епопею,
Парили б скрізь понад землею,
Та все б гекзаметри плели,
Та на горище б однесли
Мишам на снідання. А потім
Співали б прозу, та по нотах,
А не як-небудь... Друже мій,
О мій сопутниче святий!
Поки огонь не захолонув,
Ходімо лучче до Харона —
Через Лету бездонную
Та каламутную
Перепливем, перенесем
І славу святую —
Молодую безвічную.
Або цур їй, друже,
І без неї обійдуся —
Та як буду здужать,
То над самим Флегетоном
Або над Стіксом, у раю,
Неначе над Дніпром широким,
В гаю — предвічному гаю,
Поставлю хаточку, садочок
Кругом хатини насажу,
Прилинеш ти у холодочок,
Тебе, мов кралю, посажу.
Дніпро, Україну згадаєм,
Веселі селища в гаях,
Могили-гори на степах —
І веселенько заспіваєм...

10 марта.


Тарас Петриненко.
Песню МИ НЕ ЗАКІНЧИЛИ РОЗМОВУ исполняет автор.

В ці складні для нас часи, як дуже скрутно на душі, швиденько біжу до цієї теми, читати вірші співвітчизників, та не втомлююсь дякувати вам, Фін Глозбі!  

Домоправительница пишет:

В ці складні для нас часи, як дуже скрутно на душі, швиденько біжу до цієї теми, читати вірші співвітчизників, та не втомлююсь дякувати вам, Фін Глозбі!  

Ні за що.
Домоправительница, почему несколько дней на форум нельзя было войти?

11 марта.


Олександр Афанасьєв-Чужбинський.

ОГНИЩЕ
Квітки пахнуть ясним ранком,
Соловейко свище,
Край дороги догорає
Забуте огнище.

Курить димок; головешка
То сям, то там тліє,
І полум'я, бува, блисне,
Як вітер повіє...

Квітки пахнуть, сходить вечір,
Соловейко свище,
На дорозі догоріло
Забуте огнище...

Тільки й бачиш, як повіє
Вітерець маленький, -
Летить уподовж дороги
Попілець сіренький.

Прохолодало... Ні іскорки!
Лежить попелище.
Чи згадає ж хто-небудь
Забуте огнище?

Нащо ж його та згадувать
Тому, хто покинув:
Було треба - горів огонь,
Не треба - він загинув...

А з попелом яка рада?
Хай собі сіріє,
Поки його буйний вітер
По полю розвіє.

А хто його спалив дарма -
Десь по світу рище,
Іще спалить і забуде
Не одно огнище.

Фiн Глозбi пишет:

Домоправительница, почему несколько дней на форум нельзя было войти?

 На этот вопрос детально вам, наверное, ответит Nataly.

12 марта.

Родился
Грицько Відорт,
песняр.

ПІСНЮ ВІДОРТОВУ (муз. и сл. Г.Відорта) исполняет Володимир Кушпет. Відорт родился в Польше, а Кушпет - в России. Оба исполняли песню на украинском языке. Відорт в 18-19 ст. Кушпет - наш современник.

13 марта.

Родилась
Оксана Голуб.
песняр.
Оксана исполняет свою песню РІКА ЖИТТЯ (муз. M. Fabrizio, R. Fogli, G. Morra):

13 марта.


Родился
Юрій Андрухович,
современный классик.

* * *
Її пальтечко радісне й червоне. 
Вона так добре знає шлях додому, 
що в надвечір'ї, сніжному й блідому, 
біжить мені назустріч. 

Перепони 
минають нас, лише гойдлива гілка 
зітхне ламкою тінню під ногами 
й затихне, мов пробачення негайне… 

З ім’ям її римуються «сопілка» 
і «свічечка» — мов геральдичні знаки. 
І стільки того світу по дорозі 
розсипано й забуто на морозі, 
аж солодко торкнути і впізнати: 

пробитий м’яч, і слід санчат, і мідь 
замерзлого листка, й перо пташине, 
що невагомо послане з вершини, 
з-поміж густих і гострих верховіть, 

і це смеркання — лагідне й глибоке… 
Вона біжить, і їй чотири роки. 
І я услід їй тягнуся рукою, 
і чим я заслоню, і як загою?..
 
 
КОЛИСКОВА ПЕРШОГО ДНЯ 
В кімнаті з вікнами на весну 
цвітіння вечорове в’яне. 
Я у теплі твоєму скресну, 
зерно, просвітлене і тьмяне, 
найзолотіша із піщинок! 

Я над тобою. Твій спочинок — 
немов рівнина… Ось ти спиш, 
і ми удвох в оселі тиш. 
Не сколихну тебе, мій сину. 

Ця сутінь кольору ожин. 
Тобі з густих і частих жил 
вигойдую галузку синю. 

І так чатую, дерев’яне 
своє крило відклавши вбік. 
До тебе плинуть версти рік, 
ідуть ліси, мов каравани… 

(І вчасні проліски зійшли 
з підвалин снігу та золи…) 

А ми укриті, мов корою. 
Повиті присмерком повіки. 
Як ти шумів моєю кров’ю! 
Ти народив мене навіки, 
мій сину, 
смерте і надіє! 

Мій березневий, на вустах 
твоїх — 
мій подих. Ти ще трохи птах. 
Впізнай мене, коли стемніє.

14 марта.


Юрій Грицюк,
песняр, исполняет свою песню СТАРИЙ СКРИПАЛЬ:

14 марта.


Родился
Василь Атаманюк,
поэт эротических грёз (возможно, не только эротических; другое не нашёл).

* * *
Ще твої я поцілунки
На устах гарячих чую,
А твої обійми душу
Ще хвилюють молодую.

Серце в грудях ще стукоче,
Мов сполохана пташина,
А в крові жаги й любови
Ще бушує хуртовина.

Ах, вогонь ти, моя люба,
Вся з полум'я, вся із страсти,
Як солодко, щасно, хмільно
У твої обійми впасти!

На момент одним горінням
Душі нашії займуться,
І два тіла в пал у одний,
В чар один хмільний зіллються.

Ах, вогонь ти, моя мила, -
Небезпешно жартувати,
Та в твоїх обіймах палких
Хочу - чуєш! - умірати.

Ах, ще твої поцілунки
На устах гарячих чую,
Ще й тепер твої обійми
Мучать душу молодую.

А вот более откровенное произведение Василя Атаманюка.

ЖІНЦІ
Коли вільна ти,
Скажи:
- Що таке брехня?

Я знаю
Про що ти так мрієш завзято
Спустивши на оченька вії,
як спуститься нічка на землю,
Як тихо,
Як темно,
Як глухо у хаті, мов в небі:
Я знаю,
Тоді то у тебе
Дівочії мрії палкі, соромливі,
Свавільно і грубо ведуть перед тебе
Палкого і дружого, голого, спаглого мене!
Я знаю -
Малими зубками гадючкою в щоки мої ти впиваєшся,
Нахабно і буйно ти очі цілуєш у мене і губи,
До грудей ти моїх пригортаєшся щільно,
як явір до дуба,
І сором забувши дівочий і чесність
Ти ручкою ніжною пестиш мої груди,
Маленькою ручкою ведеш по бокам
А там
І смаглявий живіт, як яблучко пестиш рум'ян,
Як пчілка у чашечку квіту
Ти пальчиком влазиш в пупочок,
Торкнеш, залоскочеш,
Кусаєш, регочеш
І знову
В дорогу
Пустуючу сунеш ти ручку
У низ
На стегна, на ноги...
.......................................................................
І ти вся тремтиш, як листок на вітру,
З насолоди ти в'єшся, як вуж у яру,
Руками,
Устами,
Грудьми
І ногами
На мене падеш
І меркне світ,
Палає любов...
Я знаю
Про що ти так мрієш із ночі,
Як ручки пухкії стегна округлі
І ніжки від сонця травневого смуглі
Простуєш на м'ягкому ліжку,
Як перси налиті, мов яблука спілі
Ти пестиш руками, -
Я знаю,
Що шепчеш тоді ти устами,
Я знаю,
Кого тоді кличеш думками,
Я знаю...
Як стегна з бажання колишуться білі,
Здригають коліна,
Як ти витягнеш ломаючи руки
В глуху темінь ночі -
Я знаю,
Чого душа хоче.
Я знаю -
Я знаю ті мрії дівочі невпинні, палкі, ніби лава,
Буйні і нахабні, злорадісно грубі,
Коли віддаляється день і нічка надходить лукава,-
І тихі, смирні, соромливі,
І боязливі такі, ніби слава,
Коли тверда дійсність веде життя дньом...
Я знаю -
Як тіло своє ти руками ласкаєш,
Як груди стискаєш,
На білих, м'ягеньких подушках,
як ніжки пухкі розставляєш,
Я знаю,
Як палко бажаєш,
Щоби попестив тебе й я.

Я знаю,
Як мучиш мене ти ночами
Руками,
Устами,
Грудьми,
І ногами,
І лоном,
І знаю,
Як котишся з стоном
Незаспокоєна...

І тільки не знаю,
Чому, коли стрінеш мене на дорозі,
То женешся, втікаєш від мене в тривозі,
То ховаєш за блиском горючих очей
Всі в мрії й бажання бурхливих ночей,
І ділиш надвоє себе:
Невільника й пана.

Хіба
Повік то душа твоя буде
Раба?

І ділиш надвоє себе:
На правду й брехню.

Невже
Тобі буде вічно святе все
Чуже?

І тільки не знаю
Чому,
Ти не хочеш покинути
Тьму?

Ти мрієш порою
В глибокий, понурий, опівнічний час:
А що,
Коли б відчинилися двері
І я увійшов?
Тоді б...
Ні! Кричать ти не стала би з ляку,
Із радістю перси і лоно мені б ти дала:
Бери і давай!

Ти мрієш не раз
В глибокий, понурий, опівнічний, час:
А що,
Коли б до його прийшла раз я сміло,
Прийшла і сказала:
- З тобою
Я мент упиватись бажаю любов'ю! -
І з шат увільнила б бажаюче тіло,
Чи в його би ще затремтіло,
Чи б хтіло?..
Лиш сміло! Лиш сміло! Лиш сміло!
Покинь, не питай.
Люблю ж бо я тіло
І - май!
.......................................................................
Дівчино, собою ти будь,
Людиною будеш тоді!
З моралів старих, як з іржавих кайдан
Звільни свою грудь
І будь
Вільна і чудова всі дні.

15 марта.


Родилась
Марія Морозенко.
Песню на стихи М.Морозенко ОЧІ СИНІ (муз. П.Мрежук) исполняет О.Бонюк: