День рождения поэта

11 января.


Родился
Славутич Яр.

СОНЕТ
Її ім'я в піску я написав,
А буйні хвилі невблаганно змили.
Я повторив, та наглий шквал забрав
Мій давній біль і сум - і напис милий.
 
"Даремний труд, - вона мені рекла, -
Минальну річ безсмертною робити.
Моє ім'я розвіється дотла,
Як тільки стану під землею гнити".
 
"О, ні - я рік, - загине все низьке,
Високе ж буде в славі пробувати.
Мій вірш твій чар, твоє биття п'янке
 
Увічнить гойно, впише в неба шати.
Хай смерть ввесь світ наклонить до оков,
Любов не вмре - в житті воскресне знов".

8 января

Андрей Белый


***


Далекая, родная,-
Жди меня...

Далекая, родная:
Буду - я...

Твои глаза мне станут
Две звезды.

Тебе в тумане глянут -
Две звезды.

Мы в дали отстояний -
Поглядим;

И дали отстояний -
Станут: дым.

Меж нами, вспыхнувшими,-
Лепет лет...

Меж нами, вспыхнувшими,
Светит свет.


_____

9 января

Хаим Бялик


***


Целый мир — это блеск, это гимн, и кругом
Несказанно клокочет богатство живое,
И тропинкой меж лесом и нивой бредем
Молчаливо мы двое.
Мы бредем и бредем, а тропа все длинней;
Справа бабочки вьются, колосья рокочут;
Слева заросли нас паутиной теней
И просветов щекочут.
Тень ли ангела, тучка ли там проплыла
И растаяла вмиг в синеве без предела?
Вслед за ней, как она высока и светла,
Моя греза в лазурь улетела…
И опять синеве ни границы, ни дна…
Ты идешь, — я, как пленный, бреду за тобою;
И, как очи твои, даль чиста и ясна,
И хлеба улыбаются зною…
И мне чудится: этот задумчивый лес,
Тихо дышащий тенью, прохладой, покоем,
Затаил некий клад первозданных чудес
В брачный дар нам обоим…
Чу — по нивам дохнул ветерок, и потряс,
В трепет искр и лучей и мерцаний одел их,
И посыпал метелью снежинок на нас
Тучу бабочек белых.
И один мотылек сел на косы твои
И запутался в прядь, на цветочек похожий, —
И как будто дразнил: Я целую, смотри, —
Поцелуй ее тоже!
О, почуяла ль ты, что сказал мотылек?
И почуяла ль ты, как глазами я жег,
Сам на страх мой в досаде, с мольбою во взгляде,
Эти мягкие пряди?
Твои горлинки-очи скромны, как всегда,
И напрасно бы в них заглянул я с вопросом;
Нет, я верю не им, а проказницам-косам,
Что кивают мне: да!
Так за мной же, малютка, — в тенистом леске
Наши души раскроем, наш день отпируем,
И любовь, что висит на твоем волоске,
Я сорву поцелуем…



_____


11 января


Александр Павлов


***
Хоронил кота я в огороде, 
погубила зверя высота... 
Вроде бы кота, но только вроде — 
все казалось, будто не кота. 
На ветлу влезал, что было силы, 
прыгал вниз, как в омуте тонул. 
Да случилось, угодил на вилы, 
и «готов», и даже не дохнул. 
Хоронил кота я в огороде, 
ямку рыл, добротно, не спеша. 
И бродяга, и скотинка вроде, 
только места не найдет душа. 
Надо же такому приключиться! 
Жил да был — и нет теперь кота. 
Не ловил мышей, не трогал птицу- 
погубила зверя высота! 
Да и зла не ведал он, признаться, 
даже на барбоса не держал. 
Прежде чем на дерево взобраться, 
что-то думал ведь, соображал. 
Мыслил что-то. 
И в своем паденье 
не дрожал, не верещал — летел. 
То ли за своей гонялся тенью, 
то ли что-то доказать хотел... 
Хоронил кота я в огороде, 
ох и жалко было мне кота! 
При живучей при такой породе 
погубила зверя высота. 

12 января.


Родился
Микола Удовиченко.

* * *
Тиша в росинках на листі
Місячним сяйвом цвіте.
Хмари і води сріблисті
Не сколихнулись ніде.

Вже відспівались повсюди
Всі колискові пісні.
Гребені вклавши на груди,
Сплять світанкові півні.

Я повертаюсь додому –
Бачу Вітчизну мою,
Що у віконці одному
Не погасила вогню.

13 января.


Родился
Іван Коваленко.

Вот песня
[Вы должны быть зарегистрированы и подключены, чтобы видеть эту ссылку]
на стихи Коваленко.

А вот его стих:

* * *
Річка, вулиця, місток,
Стежка, пагорбок і хата,
Мальви, вишня пелехата,
Тихий стук і тихий крок.
 
Човен, весла, моріжок,
Верболіз, трава прим’ята,
Небо, місяць, зірка пада,
Сіна зрушений стіжок.
 
Жито, колія, роса,
Незаплетена коса,
Поцілунок, стук коліс...
 
Стежка, пагорбок і хата,
Чорнобривці, рута-м’ята.
І хустина, повна сліз...

13 января

Сергей Чекмарев

***

Юрий Воронов

***

14 января.


Родился
Євген Гуцало.

* * *
Куди біжить дорога,
Куди тече ріка,
Чому весь час до Бога
Знімається рука?..

Кудись біжить дорога,
Кудись тече ріка,
І все кудись до Бога
Знімається рука…

Нікуди ця дорога,
Нікуди ця ріка, —
І все-таки до Бога
Знімається рука…

15 января.


Родился охранитель
Агатангел Кримський.

ЩАСТЯ
Ти спиш чи дрімаєш?.. Заплющені очі...
Сидю коло ліжка... Годинник стукоче...
Беру твою руку, ласкаю її
І тихо голублю я пальці твої.
 
І бачу найкращу на світі хвилину:
Люблю я всім серцем прекрасну людину,
Якої й мізинця не варт увесь я,
А знаю, що ціла людина — моя!

Сьогодні день народження дитячого поета - Анатолія Качана. Мої діти і мої уже внуки із захопленням слухають його смішні загадки, скоромовки і гуморески. 
Ось ЛІНИВІ ВАРЕНИКИ:

Еники-беники, еники-беники,
Мама зварила ліниві вареники.
Мурка з-під столу нявкнула: «Няв!» —
Я їй лінивих вареників дав.
Боже мій милий, що з нею сталось:
Мурка весь день по підлозі качалась,
Потім заснула біля дверей
І перестала ловити мишей.

Еники-беники, еники-беники,
Сестри зварили ліниві вареники.
Жучка знадвору гавкнула: «Гав!» —
Я їй лінивих вареників дав.

Боже мій милий, що з нею сталось:
Жучка весь день на порозі валялась,
Потім заснула біля плити
І перестала двір стерегти.

Еники-беники, еники-беники,
Знову зварили ліниві вареники.
Я у вітальні друзів зібрав —
Миску лінивих вареників дав.

Боже мій милий, що з нами сталось! —
Ми цілий день по вітальні валялись:
Хто на дивані, хто на стільці,
Хто із виделкою в лівій руці.

Сном непробудним всі ми спимо,
В школу не ходимо й бурмотимо:
«Еники-беники, еники-беники,
Мама зварила ліниві вареники...»

А ось одна з безкінечних забавлянок:


Спати я не хочу,
Що мені робити?
Буду до півночі
Думати про жито:
Буду уявляти,
Як воно хитається,
Як рум’яним сонцем
Колос наливається.
Спати я не хочу,
Знову, як і вчора,
Буду до півночі
Думати про море:
Буду уявляти,
Як воно хвилюється,
Як щасливі чайки
З хвилями цілуються.
Спати я не хочу,
Що мені робити?
Буду до півночі
Думати про жито...

І так далі,
аж поки не візьме сон.

[Вы должны быть зарегистрированы и подключены, чтобы видеть эту ссылку], спасибо за красоту.

Антошка пишет:

І так далі,
аж поки не візьме сон.

Попробую воспользоваться.

Сегодня,
16 января,
родилась ещё одна поэтка, которая пишет для детей.
Хотя, этот стих скорее для взрослых.


Тамара Журба.

У ЧАКЛУНСЬКОМУ САДУ
Ягуся бублики пекла
В хатинці на горі.
А ворон, чорний, як смола,
Дрімав на димарі.
 
Бо ж цілий день і цілу ніч.
Ще й хвилечку малу
Сторожував бабусі піч
І вертоліт-мітлу.
 
В старім дуплі таємний клад
(Де глипає сова)
Сторожував чаклунський сад
Та всі у нім дива...
 
Там Буратіно на пеньку
Сорочечку латав,
Ніф-Ніф гойдався в гамаку,
Букварика читав...
 
Принцеса дзеркальце знайшла -
Де відьмина вода.
Бубнів улесливі слова їй
Синя Борода.
 
Залізний Вовк сердито вив
Та замітав стежки.
А на карнизі Кіт сидів
І міряв чобітки.
 
Якщо ж у селах, чи містах
Загасли ліхтарі –
То, значить, мимо пролітав
Бабусин вертоліт.
 
Ви чули, як вітри гудуть
Та шелестять зірки,
А вечорами там і тут
Порипують хвіртки?
 
Як лунко стукає в шибки
Кощієвий ціпок?
То розкидають нам квитки
На виставку казок.
 
Лиш зможе той квитки знайти,
(Такий в Яги закон),
Хто не боїться темноти.
Кощія та ворон.
 
Ви скажете: нема Яги,
Це казка, дітворі...
А хто ж то на мітлі летить
Під місяцем вгорі?

Антошка пишет:

Сьогодні день народження дитячого поета - Анатолія Качана. Мої діти і мої уже внуки із захопленням слухають його смішні загадки, скоромовки і гуморески. 
Ось ЛІНИВІ ВАРЕНИКИ:

Еники-беники, еники-беники,
Мама зварила ліниві вареники.
Мурка з-під столу нявкнула: «Няв!» —
Я їй лінивих вареників дав.
Боже мій милий, що з нею сталось:
Мурка весь день по підлозі качалась,
Потім заснула біля дверей
І перестала ловити мишей.

Еники-беники, еники-беники,
Сестри зварили ліниві вареники.
Жучка знадвору гавкнула: «Гав!» —
Я їй лінивих вареників дав.

Боже мій милий, що з нею сталось:
Жучка весь день на порозі валялась,
Потім заснула біля плити
І перестала двір стерегти.

Еники-беники, еники-беники,
Знову зварили ліниві вареники.
Я у вітальні друзів зібрав —
Миску лінивих вареників дав.

Боже мій милий, що з нами сталось! —
Ми цілий день по вітальні валялись:
Хто на дивані, хто на стільці,
Хто із виделкою в лівій руці.

Сном непробудним всі ми спимо,
В школу не ходимо й бурмотимо:
«Еники-беники, еники-беники,
Мама зварила ліниві вареники...»

А ось одна з безкінечних забавлянок:


Спати я не хочу,
Що мені робити?
Буду до півночі
Думати про жито:
Буду уявляти,
Як воно хитається,
Як рум’яним сонцем
Колос наливається.
Спати я не хочу,
Знову, як і вчора,
Буду до півночі
Думати про море:
Буду уявляти,
Як воно хвилюється,
Як щасливі чайки
З хвилями цілуються.
Спати я не хочу,
Що мені робити?
Буду до півночі
Думати про жито...

І так далі,
аж поки не візьме сон.

 А-а-а-а-! Антошка! Яка рзкіш, яка утіха  - Еники-беники!:)))  
І достеменні рекомендації щодо снодійного - беру собі ! 

17 января.


Лідія Доценко.

* * *
Допоки живеш,
то ніколи не пізно
ні поле засіять,
ні виспівать пісню.
 
Розчистити русло
молодому струмку.
Укинути жолудь
у землю м’яку.
 
Узнати ціну
одиниці й нулю.
Сказати: «Ненавиджу»,
«Вірю», «Люблю».
 
Не пізно назвать
брехуна – брехуном,
вівцею – вівцю,
плазуна – плазуном.
 
Не пізно почути:
«Прощай» і «Прости».
Від «Ні» і до «Так»
перекинуть мости.
 
Збагнуть, що не пізно
нічого, ніколи!
…Дзюркочуть струмки.
заврожаїлось поле…

18 января.


Андрій Поштовий.

ЖИТТЯ
Чи в чорную безодню,
чи в небо дивно-синє,
чи каменем,чи птахом
без страху я лечу.

Лечу,закривши очі,
Із усмішкою,легко.
А може сміх крізь сльози?
Не знаю.Промовчу.

Що  далі?Буде видно.
Чи Янгол поцілує,
Чи Чорт у бублик скруте.
Прийму все,не втeчу.

Минуле і Майбутнє-
два привида   прозорих.
А я люблю- Сьогодні!
Я Ним живу-лечу!

19 января.


Віталій Колодій.

* * *
На царство короновані людці
Понад усе терзаються за владу.
Вона для них і рада, і розрада,
І слава з ангелочком на лиці.
 
Поводирі, верховники, отці...
Для них престол — то найсолодша знада,
Бо на престолі — і брехня є правда,
Бо на престолі — й дурні мудреці.
 
О, скільки їх на тім’ячку народу!
Той хитрощів єлей на серце ллє,
А той петельку біля шиї в’є...
 
Але збагніть, охочі верховодить,
Що владою над кожну владу є
Народом коронована свобода!

20 января.


Дмитро Шупта.

ПРИЙШЛА ГРОЗА
Гуляє вітер горовий 
І з крон дерев плете узори. 
Та гримнув грім у змиг брови, 
Пальнули блискавки дозори. 

Прийшла ґаздинею гроза 
І – порядкуй, всевишня зливо! 
В своєму захваті краса – 
Я нею сповнений щасливо.

21 января.


Родился автор знаменитейшей украинской песни "ЧЕРВОНА КАЛИНА"
Степан Чарнецький.
Мне эта песня нравится в исполнении хора им. Верьовки. В исполнении Думки тоже нравится. Но, коль мы на российском ресурсе, отдадим сцену российскому певцу.

Домоправительница пишет:

до моєї душі ближче   виконавець - етнографічний хор "Гомін" Київ. 

И мне понравилось это исполнение.

22 января.


Наталка Левчун.

ТОРКНІТЬ СТРУНУ...
Торкніть струну -
Зашелестить верба,
Зелене листя в золото обернеться.
Я – Ваша жінка, радість і журба,
Я – дно небесне. Догори повернуте.
Я – Ваша казка, згуба і сльоза,
Останній сніг і перша перемога.
Спиніться. Насувається гроза.
А поряд я – обвітрена, як спогад,
Торкніть струну...

Дякую, Валю! Я теж "Червону калину" у їх виконанні найбільше люблю...

23 января.


Родился
Григорій Чубай.

І ЗНОВ НЕСТЕРПНО ТИХО НАСТАЄ
І знов нестерпно тихо настає
якась чужа зухвала веремія,
де тінь моя мене не впізнає,
де голос мій - і той мені чужіє.
 
Я там мовчу. Задихано мовчу.
Я там слова навшпиньки обминаю.
Мов хрест важкенний, душу волочу,
і сам себе на ньому розпинаю.
 
Я там мовчу. Приречено мовчу
під тихим криллям втомленого дому
і знов свічу мовчання, як свічу,
за упокій собі ж таки самому.
 
...Дощу предовгі пальці на шибках
заграють щось достоту, як музики,
що й звідкілясь прийде до мене страх
поглянути, чи став на грані крику.
 
Та він лиш мить торкається плеча
і геть іде, не взявши ані звуку,
і знов моє мовчання, як свіча,
пооддаль слів блукає тихоруко.
 
Над ним небес дірявий балаган.
Над ним пригасле місячне багаття...
Та цілий гурт немовлених благань,
які все більше схожі на прокляття.


Песню ТИ БАЧИШ НИНI СЛIД КОНЯ на стихи Григорія Чубая исполняет Тарас Чубай.

24 января.


Родилась
Інна Руснак.

ШУКАЮ
Виблискують зорі, неначе кришталь,
І небо обійми свої розкриває.
А в серці моєму осіла печаль,
Далеку зорю воно досі шукає.
 
І прагне до неї здійснити політ,
Відчути тепло недосяжної мрії,
В собі відродити зів’ялий той цвіт,
Що знову кохання зернини посіє.
 
Всміхаються очі до мене з небес,
Тепло в них і холод злились воєдино.
Його я знайду серед сотні чудес,
До нього крізь простір на крилах полину.
 
Іду у майбутнє, чекаю на щось,
Приємним дарунком нехай воно буде.
Шукаю себе, а, можливо, когось –
Крайнеба. На обрії. В зорях. Усюди...

Як же проймають слова Тараса Чубая!   Я завжди не можу стримати сліз, коли слухаю "Україну" Тараса Петриненка - і ось такі ж відчуття...знову... Хоч і тема зовсім інша... Дякую, Фіне!

Сьогодні ж народився Олександр Ірванець - поет і прозаїк, "...відомий сатирично-іронічними віршами, скандальними п'єсами, есе, романами, відвертими, іноді шокуючими смаки вихованих українців висловлюваннями..."(c)

Від Дону до Сяну

Лежиш, осіянна.

Від Тігра з Ефратом лежиш аж до Осло й Баранович.

Вже сонце низенько,

Вже вечір близенько,

І я тобі, ненько, кажу по-синівськи “Добраніч…”

Та перше, ніж ти свої очі, мов брами, до завтра причиниш,

Давай спом’янемо усіх,

Що не сплять ції ночі, з причини, або без причини:

Твої космонавти

На станції “Тризуб” так само летять по орбіті;

Твої костоправи

Так само стуляють щелепи, коліна і лікті побиті;

Твої педерасти

Так само приймають (або не приймають) закони,

Або закидають за комин, або закладають за комір;

Твої мільйонери

Так само рахують так само набуті мільйони;

Твої офіцери

Вчать мову й муштрують іще не готові Десну перейти батальйони;

Твої Роксоляни

Попід “Брістолями”

Йдуть заміж по п’ять разів за ніч.

Гірка і пречиста, свята й ненависна,

Добраніч, вітчизно, добраніч, вітчизно, добраніч…

Все інше заснуло. В лісах твоїх сплять, обійнявшись, звірята.

Поклався осел з бараном, а тигр, наче з братом, з ефратом.

На водах морів твоїх сплять кораблі:

криголами, сейнери, траулери, китобої, канонерки, джонки, чайки

катамарани, есмінці, авіаносці, крейсери, катери, тримарани, байдарки,

каное, галери, моторки, галеони, яхти, барки, баржі, рудовози, танкери,

міноносці, кліпери, -

а окремо від них – каравели й гондоли.

Сплять люди в будинках, і навіть поети –

оті джони донни твої, дон жуани, гандони, -

Й вони навіть сплять у якихось альковах, і наче в оковах –

В обіймах своїх маргарит, припадочних і припадкових.

Поетів ти завтра у шати вбереш і у рами обрамиш,

Лиш встанеш раненько і з шатів тих соплі і кров відпереш.

Тож добраніч, вітчизно, добраніч…

Вже й я відпливаю, але відчуваю, як десь, у містах їхніх рідних

До сну вже схиляє і двох побратимів моїх богорівних.

І ми вже лягаєм, набік відкладаєм болючі свої 3 (три) пера,

І вже засинаєм, і вже не встигаєм

востаннє тобі побажати добра…

Ніч. 

Антошка пишет:

Сьогодні ж народився Олександр Ірванець - поет і прозаїк, "...відомий сатирично-іронічними віршами, скандальними п'єсами, есе, романами, відвертими, іноді шокуючими смаки вихованих українців висловлюваннями..."(c)

Від Дону до Сяну......

.....Тож добраніч, вітчизно, добраніч…

Антошка, такі вірші повикопувала - не хохочу, а регочу!!!  Дякую!

Антошка, загляни в "личку"!

25 января.


Оксана Почапська.

* * * 
За обрієм розплаканих світанків 
На крилах посивілих вітровінь 
Розтанцювались срібнокосі мавки, 
Тримаючи весь світ за волосінь. 

І потерчата блимають вогнями 
За межами нікуди і ніде — 
Шукають свята чи шукають мами, 
А папороть, як проклята, цвіте. 

І хтось настав, як вічність, чи настане. 
Оте «колись» розів’ється у синь... 
А як не стане, мавок цих не стане, 
Хто втримає цей світ за волосінь?

* * *
А я у вересні прокинусь вересом, 
Напою росами осінній сон. 
За журавлями - по небу - в березень 
Встелюся зливами біля вікон.

А я у вересні дозрію соняхом, 
І павутинкою вчеплюсь за тин, 
І стану сонечка веселим променем 
В самотніх віхолах безмежних зим.

26 января.


Наталя Трохим.

СОНЕТ
Ти любиш дощ — тож будь мені дощем,
Я — чашею: налий мене по вінця!
Хай ніч вином по жилах потече,
І я засну, і ти мені наснишся…

Без дотику торкнеш краєчок вуст —
Так краплі дощові торкають воду…
Почуєш крижаний безгучний хруст —
Так ломить лід моя ріка зісподу…

Побачиш бризки на моїх очах —
коли ріка прорізалась з-під криги,
Порізалась об кригу… Біль прочах.

І сон минув. І дощ на щoках стигне…
Ти ще не знав ні льоду, ні ріки:
Ми мріяли на відстані руки…

27 января.


Родились два классика.
Павло Тичина.

Песню ВИ ЗНАЄТЕ ЯК ЛИПА ШЕЛЕСТИТЬ на стихи Тичини (музика О.Некрасова) исполняет Ганна Братусь:



А вот ещё очень актуальные стихи Павла Григоровича.

* * *
Україно моя, моя люба Вкраїно,
Чим я втішу тебе, чим тебе заспокою? —
Чи про те розкажу, як тебе я люблю,
А чи піснею горе твоє я присплю,
Чи слізьми розіллюсь, мов сирітська дитина, -- 
Чим тебе заспокою я — бідна людина,—
Скажи, моя люба Вкраїно,
Вкраїно моя!

27 января
родился и Петро Гулак-Артемовський.

Он писал свои басни и сказки почти двести лет назад. А произведения его сохраняют "свежесть" по сю пору.

ДВІ ПТАШКИ В КЛІТЦІ
"Чого цвірінькаєш, дурний, чого голосиш?
Хіба ж ти трясці захотів?
Що заманулося, чого ти не попросиш,
Чи сім'ячка, просця, пшонця, чи то крупів,—
Всього ти в кліточці по саме нельзя маєш,
Ще й витребенькуєш, на долю нарікаєш",—
 
Так в клітці підлітка корив снігир старий.
"Ой дядьку, не глузуй! — озвався молодий.—
Недарма я журюсь і слізками вмиваюсь,
Недарма я просця і сім'ячка цураюсь.
Ти рад пожорні сій, бо зріс в ній і вродився;
Я ж вільний був, тепер в неволі опинився".