День рождения поэта

4 ноября.


Родился
Олександр Неприцький-Грановський.


ТИХО ХОДИТЬ СОН ПО ХАТІ
Тихо ходить сон по хаті,
За  вікном дощем мрячить.
А батьки над все багаті:
Син в колисці міцно спить.

Коло  нього  ходить мати,
Повна ласки, повна мрій —
Найдорожчому у хаті
Щастя тче з своїх надій.

Все  йому,  себе нехтує, —
Щасна, мрійна   і в'юнка.
Батько іграшку рихтує
Для маленького синка,

Й ледве чутно щось співає. . .
А в піснях його луна
Гомін краю, що спливає
Потом, кров'ю. . .І хто зна,

Де кінець його терпінням,
І коли життя знайде
Повний запалу, уміння,
Волі, щастя світлий день. . .

А знадвору вітер віє,
Припадає до вікна.
Дощ на шклі краплини сіє, —
Безнадійність лиш одна. . .

Досить смутку! Більше віри
У могутність своїх сил!
Геть же темрява зневіри —
Даймо волі міцних крил!

А по хаті тихо ходить
Сон вечірній. . . Спить дитя. . .
І за обрієм вже сходить
Світ новий його життя!

5 ноября.


В 1824 году родился
Яків Щоголів.


ЛИСТОПАД
Звелося літо, і не знать,
Як день за днем минув,
І серпень дав, що можна дать,
І вересень майнув…
 
Морозний вітер в гай і ліс
Подув з холодних міст
Й нещадно з дерева обніс
Червоно-жовтий лист.
 
І висне небо в ті часи,
Немов циновий дах,
І стигнуть краплі від роси,
Як сльози, на гілках.
 
А ти, що осені настиг,
Та просвітку не знав,
Чи хоч єдиний лист зберіг,
За котрим жалкував?
 
І чи хоч краплю теплих сліз
Зоставив від весни,
Щоб плакать так, як плаче ліс
За літом восени?



Вокальная группа Гуртоправці исполняет песню на стихи Яківа Щоголіва У ПОЛІ:

6 ноября.


Родился поэт-юморист
Григорій Єлишевич.

ВСЕ ЩЕ ПОПЕРЕДУ
Каже матері Галина:
От настали вже часи…
Довелось штани старенькі
Перешити на труси.
 
Охо-хо, - зітхає мати, -
Те, що зараз, не кляни.
Ті труси ще доведеться
Знов носити, як штани!
 
 
ТЕХНІЧНА ПОМИЛКА
Користуючись моментом
І шануючи прогрес,
Залицяльник до коханки
Відправляє “есемес”.
 
Та набравши текст потрібний
Ледь здригнулася рука
І, як наслідок, адреса
Вийшла зовсім не така…
 
Рідна жінка на базарі
Чує: в сумочці пищить.
І з посланням чоловіка
Ознайомилась за мить.
 
“Сонце! Скучив до нестями.
Весь палаю у вогні…”
“Як давно, - аж просльозилась, -
Він казав таке мені”.
 
Але далі прогорнула –
Сльози висохли ураз.
“Поки відьма на базарі,
Ми управимось якраз!”
 
І джигун отримав звістку:
“Зайчику! Я підійшла.
Зараз тобі, мій коханий,
Буде й відьма, і мітла!”
 
 
ПРЕКРАСНИЙ СОН
Благовірного жона
Будить серед ночі:
- Щось тобі, мій дорогий,
Розповісти хочу.
 
Снився тільки що мені
Сон такий прекрасний:
Був у нас з тобою секс,
Як ніколи, класний…
 
А ти хочеш? – І вона
Ближче примостилась.
- Звісно, хочу, щоб мені
Теж таке приснилось!

6 ноября.


Родился поэт
Микола Петренко,
внесший свою историю в судьбу украинской песни. Сотрудничал с разными композиторами. Несколько песен создал со знаменитым Мирославом Скориком, две из которых представлены у нас.
Песню НАМАЛЮЙ МЕНІ НІЧ исполняет группа Веселі Скрипки:



Другую песню НІЧНЕ МІСТО исполняет Маріанна Винницька:

Веселі скрипки

Вокальний і інструментальний ансамбль (майже ВІА :)) під керівництвом Мирослава Скорика
Засновано: 1963
Місце заснування: Львів
Історія
У Львові, в 1963 році [Вы должны быть зарегистрированы и подключены, чтобы видеть эту ссылку] створив вокально-інструментальний ансамбль "Веселі скрипки", для якого написав ряд пісень, які в той час були дуже популярними.
В тих піснях композитор започаткував новий напрямок української естрадної пісні, де поєднав українські інтонації та слово з ритмами джазу, танго, блюзу, халі-галі, боссанови, що панували тоді у світі, але були маловідомі в Україні. А пісня "Не топчіть конвалій" стала першим українським твістом, дуже тоді популярним.
Тексти до пісень М.Скорика писали поети [Вы должны быть зарегистрированы и подключены, чтобы видеть эту ссылку], [Вы должны быть зарегистрированы и подключены, чтобы видеть эту ссылку], [Вы должны быть зарегистрированы и подключены, чтобы видеть эту ссылку], [Вы должны быть зарегистрированы и подключены, чтобы видеть эту ссылку], [Вы должны быть зарегистрированы и подключены, чтобы видеть эту ссылку].
"Веселі скрипки" виступали на сценах не тільки Львова, вони були постійними учасниками гала-концертів в Києві та Москві в Кремлі. Виступали з відомими солістами [Вы должны быть зарегистрированы и подключены, чтобы видеть эту ссылку], [Вы должны быть зарегистрированы и подключены, чтобы видеть эту ссылку], Людмилою Божко, Борисом Жайворонком.
Радіо та телебачення часто транслювали пісні М.Скорика, які виконували "Веселі скрипки". А вершиною популярності можна вважати участь пісні "Намалюй мені ніч" в найбільш престижній тоді телепередачі Радянського Союзу - "Голубому вогнику".

Домоправительница пишет:

Маріанна Винницька
[Вы должны быть зарегистрированы и подключены, чтобы видеть это изображение]

Как похожа на Алёну Винницкую!

7 ноября.


В 1936 году в селе Первомайськ Николаевской области родился
Микола Вінграновський.

МИНУЛОСЯ. І ВЖЕ НЕ ТРЕБА...
Минулося. І вже не треба.
Воно минуло, не болить.
Над білим полем біле небо,
В гнізді сорочім сніг сидить.
 
І тихо видно білі дива,
На руку руку ніч кладе...
А тінь тремтливо-полохлива –
Хтось наче йде! Хтось наче йде...
 
Минулося... Твоя ця мѝна,
Цей подих опівнічний губ,
Ця купина неопалима –
Забув би вже, давно забув!
 
Над білим полем біле небо,
На руку руку ніч кладе...
Воно минуло – так і треба...
Це щастя – трясця: нападе
І вже не скоро відійде...


Микола Вінграновський был актером и режиссером, сам читал свои стихи:

  

А мне нравится исполнение его стиха ПРОЩАЛОСЬ ЛІТО, ТЬМЯНІВ ЛІС Сергієм Осикою:

8 ноября.


Сегодня родились две поэтки. Они - яркое напоминание нам, что поэты смотрят на нас из своего собственного мира, позволяя себе игнорировать наши правила. Одна уже ушла из миров, прилегающих к нашему, другая ... другая смотрит на нас пока ещё с интересом, подобно тому, как мы смотрим на красивые цветы.

Юлія Пігель.

* * *
Ця розлука до болю нестерпна, 
Це кохання до шалу нестримне!
Серце птахою ніжною терпне,
Стогне скрипка піснями сумними.
 
Світить Місяць холодним багаттям,
Ніч укрила життя чорним смутком. . .
Боже мій! Нащо дав Ти людині кохати?
Нащо дав Ти  кохання і муку?
 
Може, нас Ти намислив, сліпцями,
Щоб шукати у темряві щастя,
Щоб по колу блукати світами?
Дарував Ти нам слово – мовчати. . .
 
Сріблить дощ крапелинами крила,
Вільний вітер розбурхує душу.
Ой пуста без любові людина.
О несправжня розлука без суму.
 
Серце -  глибше усіх океанів.
Почуття як найвище творіння!
Це кохання з тонкої печалі,
Це кохання з міцного каміння.
 
Це кохання створив Ти для світла
У безсмертя палкому горінні. . .
І стокрилими дав нам летіти,
І всесильними стати прозрівши.


Наталка Білоцерківець.

* * *
Де мушля, ніби вухо, на піску 
передчуває осені прихід, 
в напівзруйнованім чагарнику 
реліквій літніх догниває слід.
 
Між сигаретних пачок і шприців — 
то зламане, то зігнуте стебло. 
І на широкій західній ріці 
гниє останнє золоте тепло.
 
Хто сильний, той ламається; слабкий — 
він тільки гнеться, щоб устати знов; 
і все, що треба — тільки дві руки: 
розсунуть слід ґумових підошов.
 

Я також маю дві руки свої 
і зір, що гасне, дивлячись на Схід, 
і слух, що чує лиш слова Твої, 
як мушля чує корабельний слід.

9 ноября.


Родился
Анатоль Олійник,
поэт, умерший своей смертью в 1936 году, ровно перед началом репрессий, унесших жизни почти всех поэтов украинского Возрождения.

* * *
Вечори холодні. Вулиця порожня.
Безпритульний вітер виє, як той вовк.
Ти прийшла до мене знов така тривожна,
Хвилями волосся - чорний пишний шовк

Кожен тобі шелест - очі й небезпека:
То «підслуха вітер», то «он хтось іде»,
То ось пригорнулась, то ось вже далеко,
0 моє дівчатко юне, молоде!
 
Чи тебе забути можна коли-небудь,
Перший поцілунок і твою любов!
Підпливає тихо вечір - чорний лебідь,
А вночі до мене прийдеш ти ізнов.
 
І ридати довго буде піаніно,
І сплетуться звуки, як зелений хміль,
А тоді до тебе на твої коліна
Голову схилю я й не прийму відтіль.
 
Схилишся тоді ти ніжно наді мною,
Груди твої, хвилі, сколихнуть мене,
А на них родимка крапкою такою,
На снігу - мов зірка, злякано моргне.
 
І тоді у сні я стану такий юний,
Юний і нестримний, як потік, як ти!
Вечори холодні. Шовк. Вітри. Буруни.
Ти ж ростеш у серці. Виростай. Цвіти!

10 ноября.


Родилась
Неоніла Стефурак,
поэтка, о своём знакомстве с которой когда-то сообщала наша Антошка. Интересно, продолжилось ли их знакомство?

* * *
Покличуть іменем твоїм — 
і хлопчик втиснеться у натовп, 
і швидкоплинності хвилин 
уже не зможе подолати. 

А я назустріч підведусь, 
та поки він до мене йтиме, 
троянду сонця золоту 
уже вплітатиму в сивини. 

Уже вдивлятимусь в туман, 
де межі обрію розмиті. 
Уже я знатиму — обман 
його ім'я у цьому світі. 

Уже я знатиму — в житті, 
у цій шаленій круговерті, 
не розминаються лиш ті, 
чиї чуття сильніші смерті.

9 ноября

Велимир Хлебников

***

И чёрный рак на белом блюде
Поймал колосья синей ржи.
И разговоры о простуде,
О море праздности и лжи.
Но вот нечаянный звонок:
«Мы погибоша, аки обре!»
Как Цезарь некогда, до ног
Закройся занавесью. Добре!
Умри, родной мой. Взоры если
Тебя внимательно откроют,
Ты скажешь, развалясь на кресле:
«Я тот, кого не беспокоят».
[1919]

10 ноября

Георгий Иванов

***


Я научился понемногу
Шагать со всеми - рядом, в ногу.
По пустякам не волноваться
И правилам повиноваться.

Встают - встаю. Садятся - сяду.
Стозначный помню номер свой.
Лояльно благодарен Аду
За звёздный кров над головой.

11 ноября

Лиля Брик

Последнее настроение ноября

Шоколад с орехами лесными...
Растворимый кофе греет руки.
Мне дожить хотя бы до весны и
там-то я уж не умру со скуки.

Город, будто в фильме чёрно-белом,
сплёл дома дождливой серой ниткой.
Мне б, раскрасить душу свою мелом
и невидимой в пейзаж вползти улиткой.

Расчириканные листья на паркете
отражают скупость вдохновенья.
В ноябре, мечтать о лете глупо.
До весны дожить - уже спасенье.

Вот я и пережила ещё одну осень...

Спасибо, Lilena, что вернулась к нам!   На страничке поэзии нам так тебя не хватало!  

Спасибо,Валюш!Приятно,что вы меня помните)по ряду причин не могла отписываться здесь.Но читала вас здесь все время,что отсутствовала(читала и очень страдала,что не могу зайти сюда под своим ником)Фiн,читала все стихи,что вы выкладываете здесь,спасибоспасибоспасибо))))Скучала по вам

Lilena пишет:

Спасибо,Валюш!Приятно,что вы меня помните)по ряду причин не могла отписываться здесь.Но читала вас здесь все время,что отсутствовала(читала и очень страдала,что не могу зайти сюда под своим ником)Фiн,читала все стихи,что вы выкладываете здесь,спасибоспасибоспасибо))))Скучала по вам

Взаимно!
Вы так внезапно исчезли. НО: я верил, что Вы вернётесь.

11 ноября.


В 1941 году родился
Леонід Талалай.
Просто: настоящий поэт.

ЧАША
Хотілося випити
Все до краплини,
А більше розхлюпав
І розплескав…

І чаша – не винна,
І доля – не винна,
Це просто від щастя
Тремтіла рука.
 
 
* * *
На душі неначе після скрипки,
У сльозі навколишнє стоїть,
Господи, чому воно так швидко,
Швидше, ніж навчилися ми жить?..

А на всі зусилля зупинити,
Хоч у пісні, здалеку-здаля
Усміхнулось соняшником літо
Та ще нижче голову схиля.
 
Відтоптався джміль на конюшині
І медові відспівав жнива,
От уже і листя, як на плині,
За незримі обрії сплива.
 
Ще скрипить, похитуючись, хвіртка,
Ще твої не вичахли сліди...
Господи, чому воно так швидко,
Господи, куди воно, куди?..
 
Ось воно було — і вже немає,
Як у воду випало з руки,
І лише над берегом ріки
Тінь біжить і «Видибай!» — благає.
 
 
* * *
От і простір занімів,
Замерзає тиха річка,
І далеко у пітьмі
Плинуть вікна електрички.
 
От уже і перший сніг
Піднімає темінь вгору,
Замітаючи поріг
І калину біля двору.
 
От і грудень під вікном,
І синичка біля шиби
Зігрівається теплом
Їй покришеного хліба.
 
От уже старенький ліфт
Диха пахощами хвої,
Піднімаючи у світ,
Відщедрований тобою.
 
Біле диво з висоти
Тихо падає на місто.
Ніби хоче замести
Все, крім згадки про дитинство.
 
І мене сьогодні так
Зігріває сміх малечі,
Як накинутий піджак
Із чужим теплом на плечі.

12 ноября.


Сегодня о поэте и песняре.
Микола Сингаївський.
Писал очень много. Одна песня прославила его на годы вперед.

* * *
Закохав мене вечір
У свою дивовижну красу
І тепер я зорю
На долонях, мов краплю несу.
То краплина життя,
То кохання моє
І не гаснуть у серці чуття,
Доки в небі зоря виграє.
 
Закохав мене вечір
У блакитні тумани лугів,
Наче взяв у полон
І стежиною в поле повів.
Де зоріє життя,
Мов світаннє моє
І не згаснуть у серці чуття,
Доки в небі зоря виграє.
 
Закохав мене вечір
У тепло перепілок своїх
І душа моя там,
На співучих стежках польових.
Де розлите життя,
Де джерельце моє
І не згаснуть у серці чуття,
Доки в небі зоря виграє.

ВІА Чарівні гітари исполняет ТИ ЗА МЕНЕ ЗАМІЖ ВИЙДИ:






Песню КОЛИСКОВА ЗОРІ поёт Ніна Матвієнко:







И, наконец, самая знаменитая песня Миколи Сингаївського ЧЕРНОБРИВЦІ. Пусть молодежь поёт красивые песни. Известный нам Владислав Курасов:








Посмотрел в ВИКИ, что Микола Сингаївський умер в этом году. В августе этого же года ушла ещё одна великая поэтка Украины Ірина Жиленко. Низкий поклон им за их творческий подвиг.

Фiн Глозбi пишет:

12 ноября.
Пусть молодежь поёт красивые песни.

И украинские пусть тоже не забывают!

Домоправительница пишет:

И украинские пусть тоже не забывают!

Согласен: и украинские, и русские, и английские и т.д..

13 ноября.


Родился ещё один поэт-песняр
Віктор Герасимов.
Знаменит многими песнями. Мне запомнилась МАКИ ЧЕРВОНІ в исполнении Тріо Маренич. Потом я слышал эту песню пели дуэтом прекрасный югославский (на тот момент) певец Филип Жмахер и Таісія Повалій. Слышал и других исполнителей. Но мне показалось, что наиболее искренне её исполнили Мареничі. Поэтому, композитор О. Злотнік, поёт Тріо Марнич:

13 ноября

Роберт Стивенсон,автор знаменитого произведения "Остров сокровищ".К своему стыду,даже не помнила,что он написал одну из самых любимых моих баллад.

Вересковый мед

Из вереска напиток
Забыт давным-давно.
А был он слаще меда,
Пьянее, чем вино.
В котлах его варили
И пили всей семьей
Малютки-медовары
В пещерах под землей.
Пришел король шотландский,
Безжалостный к врагам,
Погнал он бедных пиктов
К скалистым берегам.
На вересковом поле
На поле боевом
Лежал живой на мертвом
И мертвый -- на живом.
Лето в стране настало,
Вереск опять цветет,
Но некому готовить
Вересковый мед.
В своих могилках тесных,
В горах родной земли
Малютки-медовары
Приют себе нашли.
Король по склону едет
Над морем на коне,
А рядом реют чайки
С дорогой наравне.
Король глядит угрюмо:
"Опять в краю моем
Цветет медвяный вереск,
А меда мы не пьем!"
Но вот его вассалы
Приметили двоих
Последних медоваров,
Оставшихся в живых.
Вышли они из-под камня,
Щурясь на белый свет, --
Старый горбатый карлик
И мальчик пятнадцати лет.
К берегу моря крутому
Их привели на допрос,
Но ни один из пленных
Слова не произнес.
Сидел король шотландский,
Не шевелясь, в седле.
А маленькие люди
Стояли на земле.
Гневно король промолвил:
-- Пытка обоих ждет,
Если не скажете, черти,
Как вы готовили мед!
Сын и отец молчали,
Стоя у края скалы.
Вереск звенел над ними,
В море -- катились валы.
И вдруг голосок раздался:
-- Слушай, шотландский король,
Поговорить с тобою
С глазу на глаз позволь!
Старость боится смерти.
Жизнь я изменой куплю,
Выдам заветную тайну! --
Карлик сказал королю.
Голос его воробьиный
Резко и четко звучал:
-- Тайну давно бы я выдал,
Если бы сын не мешал!
Мальчику жизни не жалко,
Гибель ему нипочем.
Мне продавать свою совесть
Совестно будет при нем.
Пускай его крепко свяжут
И бросят в пучину вод,
А я научу шотландцев
Готовить старинный мед!
Сильный шотландский воин
Мальчика крепко связал
И бросил в открытое море
С прибрежных отвесных скал.
Волны над ним сомкнулись.
Замер последний крик...
И эхом ему ответил
С обрыва отец-старик.
-- Правду сказал я, шотландцы,
От сына я ждал беды.
Не верил я в стойкость юных,
Не бреющих бороды.
А мне костер не страшен.
Пускай со мной умрет
Моя святая тайна --
Мой вересковый мед!

...перевод Маршака

Lilena пишет:

13 ноября

Роберт Стивенсон,автор знаменитого произведения "Остров сокровищ".К своему стыду,даже не помнила,что он написал одну из самых любимых моих баллад.

Вересковый мед

Очень эмоциональная баллада. Помню, как с первого прочтения меня буквально ошарашил сюжет, я не мог понять жестокости дедушки-медовара. Но и для осуждения у меня не хватало аргументов. Яркое впечатление - на всю жизнь.

14 ноября.


В этот день родился поэт-песняр 
Андрій Малишко.
Третий день подряд рождается песняр.
Тексты его стихов стали песнями, большинство из которых относят к жанру романса. Я бы не стал эти произведения Майбороды, Білаша, Козака называть романсами. Во всяком случае, от классического российского романса их музыка отличается ритмом и акцентами. Можно ли говорить о специфическом украинском романсе?
Но, хватит теории.
Начнём с самой известной песни на стихи Малишко ПІСНЯ ПРО РУШНИК. Прозвучит она в исполнении молодёжи. Софія Терлецька:



Вторую песню ЦВІТУТЬ ОСІННІ ТИХІ НЕБЕСА... на стихи Андрія Малишко исполнит Микола Кондратюк:



ЗОРЕ ВЕЧОРОВА звучит в исполнении Олександра Таранця i Володимира Заркова:

15 ноября.


Сегодня родилась поэтка, которая стихи пишет, как будто строит готические соборы.
Марта Тарнавська,
архитектурная готика в поэзии.

ЗАПРОШЕННЯ
О.Т. — за найкращу з усіх ілюзій

Ах, де ти, лицарю на білому коні?
(Вже місяць-молодик чарує вечір
і в серця спраглого відчиненім вікні
з’явилась знову туга молодеча).

Ах, підніми на приязне рам’я?
і понеси мене у простір неба,
щоб, наче зірку, віднайшла там я
себе саму — свою любов до тебе.

Ах, відірви на мить хоч від землі,
щоб знову я — замріяне дівчатко —
в ілюзій піднебесних кораблі
мандрівку починала від початку…

По вінця в серці туги і жаги:
все вкрилося фантазії габою.
…Чи вистачить відваги і снаги,
щоб справді, лицарю, піти з тобою?


* * *
Мені назустріч над вечірнім морем
примчався вітер, пристрасний і хижий.
Під ноги хвиля стелиться в покорі
і біла піна стопи ніжно лиже.
 
Поклав на море місяць білу смугу —
це шлях для всіх, кому у серці тісно,
а я топлю в морському шумі тугу,
і губиться в морському шумі пісня.
 
Знаки людей на пісковому пляжі
припливом змазують невтомні води.
Над ранком лиш письмо слідів розкаже
про мев морських вечірні хороводи.
 
На обрії стоїть, мов привид, човен.
(Рибалки, мабуть, закладають сіті.)
Цілунок пристрасного моря повен
несе мені морський коханець — вітер.

16 ноября.

Родился
Богдан Дичук
Его поэзия как-будто написана полупрозрачной акварелью, а в строках звучит украинская лирическая музыка.

* * *
Сніги вибілюють село,
Морозу вигострились леза.
А біля хати за вікном
Риплять простуджено берези.
 
І сивих хмар далекі квіти
Гойдають думи снігові.
Заліз під стріху вітер
І сон вистелює собі.

* * *
Оглянувся на пройдені
шляхи.
Якісь знайомі люди 
ними йшли.
А вдалині....
(я ледь не закричав)
 
Себе в малому хлопчику
впізнав.
Та він все далі відпливав
в імлу,
Мені махаючи
хустиною жалю.

Захопила мене поезія Богдана Дичука, ось ще знайшла його вірші-визерунки:

17 ноября

Владимир Бенедиктов

***

Все - люди, люди, человеки!
А между тем и в нашем веке,
В широкой сфере естества,
Иной жилец земли пространной
Подчас является нам странной
Ходячей массой вещества.
Проводишь в наблюденьях годы
И всё не знаешь, как расчесть:
К которому из царств природы
Такого барина отнесть?
Тут есть и минерала плотность,
И есть растительность - в чинах,
И в разных действиях - животность,
И человечность - в галунах.
Не видно в нём самосознанья,
Он только внешность сознаёт.
С сознаньем чина, места, званья
Он смотрит, ходит, ест и пьёт.
Слова он внятно произносит,
А в слове мысли нет живой,
И над плечами что-то носит,
Что называют головой,
И даже врач его клянётся
В том честью знанья своего,
Что нечто вроде сердца бьётся
Меж блях подгрудных у него,
Что всё в нём с человеком схоже...
А мы, друзья мои, вздохнём
И грустно молвим: «Боже! боже!
Как мало человека в нём!»

17 ноября.


Маріанна Кіяновська
в поисках места человека между земным и божественным.

* * * 
Смерть, з якої почнуся, в яку упаду
Не зупинить дерев у моєму саду,
Чорно-біло-червоних, крислатих,
Над якими так легко літати,
Тихо-тихо хотіти.. Чи я це? Чи я?
В цьому досвіді світу - твоя-нічия
Чорно-біло-червона птиця
І клепсидра, якій не спиться.

18 ноября.


Родилась
Тетяна Череп,
которая пишет о любви. Даже, когда пишет о кухне.

* * *
Знову вечеряю сама.
Ти ж на роботі, як і завше.
А у каструлі свіжа каша –
Смачнішої ніде нема.
 
Тут зрозуміло і без слів
Хто забезпечує родину.
В чеканні тягнуться хвилини,
Як раз уже й борщець допрів...
 
Можливо, ще спечу пиріг,
Аби хоч чим себе зайняти.
Коли вже стомлююсь чекати,
Ступаєш тихо на поріг.

19 ноября.


Карп Юлія Курташ,
рисующая холодные узоры на синем стекле.

ЦИГАНСЬКЕ ЩАСТЯ
Зухвалість зір – пухнастий сніг
рясний і щедрий на довіру.
Щоб світ залишився вцілілим
при перехресній грі доріг…

Старий ліхтар, старе авто –
в цукровій пудрі декорацій.
Сніг потребує трансформацій:
щось на шедевр, щось в ремесло.

Ледь долетівши до землі,
він розчиняється в калюжі.
Йому давно вже осоружні
по білих ночах – теплі дні.

Зухвалість зір – лапатий сніг
грайливо проситься за комір.
Старанно оминувши комин,
воліє смерть солодких втіх.

Цілує в руки і в лице!
До ніг встеляє оксамити.
Зі мною хоче говорити
в постелі білій лиш про це…

Хіба відмовиш, Боже збав!
Сьогодні сніг – з розряду дива.
Роман наш став би модним чтивом,
та мавр до ранку не чекав….

20 ноября.


Петро Сиченко,
в стихах исповедуюший прозу. 

УКРАЇНСЬКА НІЧ
Над зеленим гаєм та над бережком
місяць виринає золотим ріжком.
Посріблив отаву, віття лугове
і на той бік ставу човником пливе.

А на видноколі, мов брови шнурок,
підняли тополі хмарку до зірок.
Ген туман вітрила підніма навстріч...
Ой, яка ж ти мила, українська ніч.

20 ноября

Зинаида Гиппиус

Предел

Сердце исполнено счастьем желанья,
Счастьем возможности и ожиданья, -
Но и трепещет оно и боится,
Что ожидание - может свершиться...
Полностью жизни принять мы не смеем,
Тяжести счастья поднять не умеем,
Звуков хотим,- но созвучий боимся,
Праздным желаньем пределов томимся,
Вечно их любим, вечно страдая, -
И умираем, не достигая...

_______


Михаил Дудин

***

Это память опять от зари до зари
Беспокойно листает страницы.
И мне снятся всю ночь на снегу снегири,
В белом инее красные птицы.

Белый полдень стоит над Вороньей горой,
Где оглохла зима от обстрела,
Где на рваную землю, на снег голубой,
Снегириная стая слетела.

От переднего края раскаты гремят.
Похоронки доходят до тыла.
Над Вороньей горою погибших солдат
Снегириная стая накрыла.

Мне всё снятся военной поры пустыри,
Где судьба нашей юности спета.
И летят снегири, и летят снегири
Через память мою до рассвета.

21 ноября.


Родился
Анатолій Рекубрацький.
Написал множество стихов, среди которых нашёл то, что совсем не ожидал.

ГРIХ
Все вкриває снігом.
Чом би не радіти.
Вкриють все сніги.
Чи не час в дорогу.
Чи не час поїхати.
Пошукать по світу,
де твої гріхи?

Запрягаю коней.
Молодих, гарячих.
Хай гарцюють коники
Крізь усі літа.
Хтось гукає:
– Дядьку!
Хлопчику!
Юначе!
Ти на це уваги не звертай.

Не звертай уваги.
Думай про дорогу.
Про скажену віхолу,
що покриє все.
Вже тобі лишилося
їхати недовго,
Коли твої сани вперше занесе.

Не звертай уваги
на того хлопчину,
На початку пам'яті – світлий світ,
Він таки поверне вкрадену хлібину.
Мчіть мої коники.
Добре мчіть.

Там десь перша радість.
Там десь перше коливо.
Вогники тремтливі
Ув її очах.
Там таке все чисте.
Там усе ще здорово.
Мчись.
Не зупиняйся.
І не помічай.

Заіржали коні.
Вужчає дорога.
Перші перемети застилають путь.
Намерзають сутінки на твою тривогу.
Не натягуй повода.
Мужнім будь!

Там, за поворотом.
Там, за поворотом.
Хтось стоїть у білому.
Хтось стоїть.
Ти прекрасно знаєш,
Знаєш, хто там.
І куди чкурне твій
Після того слід.

Тож не сподівайся на якуюсь віхолу,
Котра позаносить всі твої сліди.
Зупиніться, коні.
Ось ми і приїхали.
Там, за поворотом.
Ну,
Іди.