День рождения поэта

21 ноября.

Родился
Василь Місевич,
который рассказал о девице-красе так, как он её увидел.

* * *
І зняла з плечей своїх сорочку...
(Боже мій, лілеєчко тремка!)
По піску... По білому пісочку
Молода, цнотлива, аж гірка,
Йшла собі. Горіло пахко тіло,
Наче спрага, наче перший гріх.
Гомоніло берегом, летіло,
Чебрецево лащилось до ніг.

Йшла собі. Двадцятивесне диво.
Синь небес аж хлюпала в очах...
На грудях пручались полохливо
Двійко непокірливих зайчат.
Йшла собі.
Незаймана, відкрита,
Нічия ще... мамчина іще...
Пляж вмирав чеканням, мов корида,
Тамував солодкий в серці щем.

Йшла собі.
По молоденькій хвилі,
По густих розмовах, наче ртуть.
Прут зітхнув у млосному безсиллі:
"Украдуть. Їй-богу, украдуть".

Фiн Глозбi пишет:

21 ноября.

Родился
Василь Місевич,
который рассказал о девице-красе так, как он её увидел.

* * *
І зняла з плечей своїх сорочку...
(Боже мій, лілеєчко тремка!)
По піску... По білому пісочку
Молода, цнотлива, аж гірка,
Йшла собі. Горіло пахко тіло,
Наче спрага, наче перший гріх.
Гомоніло берегом, летіло,
Чебрецево лащилось до ніг.

Йшла собі. Двадцятивесне диво.
Синь небес аж хлюпала в очах...
На грудях пручались полохливо
Двійко непокірливих зайчат.
Йшла собі.
Незаймана, відкрита,
Нічия ще... мамчина іще...
Пляж вмирав чеканням, мов корида,
Тамував солодкий в серці щем.

Йшла собі.
По молоденькій хвилі,
По густих розмовах, наче ртуть.
Прут зітхнув у млосному безсиллі:
"Украдуть. Їй-богу, украдуть".

 Поэт Василь Мисевич так рассказал о девице-красе, что и я её увидела.... Спасибо, Фін, что принесли нам это чудо!

22 ноября родились замечательные поэты-песенники

Николай Добронравов

Русский вальс

Песня-печаль.
Дальняя даль.
Лица людей простые.
Вера моя, совесть моя,
Песня моя - Россия.
Время даёт горестный бал
В Зимнем дворце тоски.
Я прохожу в мраморный зал
Белой твоей пурги.

Русский вальс - трепетный круг солнца и вьюг.
Милый друг, вот и прошли годы разлук.
Милый друг, вот и пришли годы любви.
Русский вальс, нашу любовь благослови!

Жизнь моя - Русь.
Горе и грусть.
Звёзды твои седые.
Издалека я возвращусь
Песней твоей, Россия.
Всё позабыв и не скорбя,
Можно прожить вдали.
Но без тебя, но без тебя
Нет у меня любви.

Вешних лугов,
Праведных слов
Буду беречь ростки я.
Вера моя, удаль моя,
Песня моя - Россия.
Время даёт горестный бал
В Зимнем дворце тоски.
Я прохожу в мраморный зал
Белой твоей пурги.

Русский вальс - трепетный круг солнца и вьюг.
Милый друг, вот и прошли годы разлук.
Милый друг, вот и пришли годы любви.
Русский вальс, нашу любовь благослови!
___

Беловежская пуща

Заповедный напев, заповедная даль.
Свет хрустальной зари, свет, над миром встающий.
Мне понятна твоя вековая печаль,
Беловежская пуща, Беловежская пуща.

Здесь забытый давно наш родительский кров,
И, услышав порой голос предков зовущий,
Серой птицей лесной из далёких веков
Я к тебе прилетаю, Беловежская пуща.

Многолетних дубов величавая стать.
Остров - ландыш, в тени чей-то клад стерегущий...
Дети зубров твоих не хотят вымирать,
Беловежская пуща, Беловежская пуща.

Неприметной тропой пробираюсь к ручью,
Где трава высока, там где заросли гуще.
Как олени с колен, пью святую твою
Родниковую правду, Беловежская пуща.

У высоких берёз своё сердце согрев,
Унесу я с собой, в утешенье живущим,
Твой заветный напев, чудотворный напев,
Беловежская пуща, Беловежская пуща.
___


До свиданья,Москва!


На трибунах становится тише,
Тает быстрое время чудес.
До свиданья, наш ласковый Миша,
Возвращайся в свой сказочный лес.

Не грусти, улыбнись на прощанье,
Вспоминай эти дни, вспоминай,
Пожелай исполненья желаний,
Новой встречи нам всем пожелай.

  Расстаются друзья.
  Остаётся в сердце нежность.
  Будем песню беречь.
  До свиданья, до новых встреч!

Пожелаем друг другу успеха,
И добра, и любви без конца.
Олимпийское звонкое эхо
Остаётся в стихах и в сердцах.

До свиданья, Москва, до свиданья!
Олимпийская сказка, прощай!
Пожелай исполненья желаний,
Новой встречи друзьям пожелай.

  Расстаются друзья.
  Остаётся в сердце нежность.
  Будем песню беречь.
  До свиданья, до новых встреч!
___

Так тяжело было что-то выбрать,столько песен.Валюш,не могу видео вставить,что-то комп хулиганит,хотела добавить песню "Как молоды мы были" в исполнении Градского)


Анатолий Поперечный

Малиновый звон

Сквозь полудрёму и сон
Слышу малиновый звон.
Это рассвета гонцы -
В травах звенят бубенцы.
Это средь русских равнин
Вспыхнули гроздья рябин.
Это в родимой глуши
Что-то коснулось души.

  Малиновый звон на заре,
  Скажи моей милой земле,
  Что я в неё с детства влюблён,
  Как в этот малиновый звон!

Этот малиновый звон -
От материнских окон,
От той высокой звезды,
Да от минувшей беды.
Пыльный затеплится шлях,
Где мы бродили в полях,
Где на заре, как сквозь сон,
Слышен малиновый звон.

  Малиновый звон на заре,
  Скажи моей милой земле,
  Что я в неё с детства влюблён,
  Как в этот малиновый звон!
___

Трава у дома

Земля в иллюминаторе,
Земля в иллюминаторе,
Земля в иллюминаторе видна.
Как сын грустит о матери,
Как сын грустит о матери,
Грустим мы о Земле, она одна.

А звёзды тем не менее,
А звёзды тем не менее
Чуть ближе, но всё так же холодны.
И как в часы затмения,
И как в часы затмения,
Ждём света и земные видим сны.

   И снится нам не рокот космодрома,
   Не эта ледяная синева,
   А снится нам трава, трава у дома,
   Зелёная, зелёная трава...

А мы летим орбитами,
Путями неизбитыми,
Прошит метеоритами простор.
Оправдан риск и мужество,
Космическая музыка
Вплывает в деловой наш разговор.

В какой-то дымке матовой
Земля в иллюминаторе,
Вечерняя и ранняя заря.
А сын грустит о матери,
А сын грустит о матери,
Ждёт сына мать, а сыновей - Земля...

   И снится нам не рокот космодрома,
   Не эта ледяная синева,
   А снится нам трава, трава у дома,
   Зелёная, зелёная трава...
___

Малиновка

Малиновки заслыша голосок,
Припомню я забытые свиданья,
Три жёрдочки, берёзовый мосток
Над тихою речушкой без названья.

   Прошу тебя, в час розовый,
   Напой тихонько мне,
   Как дорог край берёзовый
   В малиновой заре!

А волны шли неведомо куда
И камушки у берега качали.
И пела нам малиновка тогда
О том, о чём напрасно мы молчали...

Сожжён мосток, ушла из сердца боль,
Исчезла речка, вдаль умчалась юность.
Но песня, словно первая любовь,
Малиновкой опять ко мне вернулась.

   Прошу тебя, в час розовый,
   Напой тихонько мне,
   Как дорог край берёзовый
   В малиновой заре!

Lilena, спасибо, что напомнили:

22 ноября.


Олеся Шевчук.

АВТОПОРТРЕТ
У ній щось є…
Напевне, то душа,
Трохи збентежена від правди і реалій.
Вона кудись,
Як завжди, поспіша,
Іде у переходи і у далі.

У ній щось є…
В її ясних очах
Поети б написали слово “щирість”.
В ній паросток надії не зачах,
Не дивлячись на будні трохи сірі.

У ній щось є…
Незрима таїна.
Що в пам’ять урізається гранітом.
Як присмак від солодкого вина,
Коли набридла гіркість цього світу.
І це її відразу видає.
З-поміж облич і поглядів квапливих.
Спинивши погляд, розумієш: в ній щось є…
Таке по-справжньому просте і особливе..

Lilena пишет:

22 ноября родились замечательные поэты-песенники

 Николай Добронравов

....Так тяжело было что-то выбрать,столько песен.Валюш,не могу видео вставить,что-то комп хулиганит,хотела добавить песню "Как молоды мы были" в исполнении Градского)

Анатолий Поперечный....

 

Леночка, и я благодарна тебе за то, что напомнила нам о таких великих поэтах-песенниках.
 Выкладываю одно из последних  исполнений Градским незабвенной композиции "Как молоды мы были".

 И еще одна моя любимая на стихи А. Поперечного  - "Трава у дома" в исполнении "Землян".

23 ноября.


Родился 
Михайло Дубов,
обладавший даром превращать привычную повседневность в живую поэтическую реальность.

***
Не розцвіла – і вже зов’яла,
Не розгорілась – і згаса
Любові непокірна з’ява,
Немов сльоза.
 
Не брунька вже і не листочок,
Упала крапля – а не дощ…
Ніхто не звів і не наврочив,-
Чому ж не вдвох?
 
Не розлучались - розминулись,
І бачили – не зберегли.
На перехрестях спільних вулиць
Образ вузли.
 
Перекипіло все - і збігло ,
Було і наче не було…
І стало раптом біло-біло -
Чи біль, чи зло?

Переболіло…Збігло…Біло…

23 ноября.


Родился композитор
Роман Савицький.
Известен спором музыковедов об авторстве популярной украинской песни ГУЦУЛКА КСЕНЯ. Кто-то говорит, что её написал Ярослав Барнич (30 сентября я тоже решил приписать песню Барничу), кто-то утверждает, что автор - Савицький. Но, никто не спорит, что песню КВІТКА З ПОЛОНИНИ написал Роман Савицький. Забыл сказать, что для обеих песен композиторы написали и слова, и музыку.
Песню КВІТКА З ПОЛОНИНИ поёт Дмитро Гнатюк:

25 ноября.


Лопе де Вега.
Ну, просто великий поэт! А переведёт на украинский язык его другой, сегодняшним днем рожденный, поэт
Михайло Орест.

* * *
sólo una cosa provechosa tienes:
que el hombre que jamás probó los males
es imposible conocer los bienes.


* * *
О нуждо, мати непутяща, злісна 
Зухвальства підлого, стида гризького! 
Ти ясність розуміння тьмиш убого, 
Ще, може, в небезпеці хитромисна. 

Машин вигадниця ти славнозвісна, 
Твій дім і плід простерся так розлого, 
Ти - Аргос і нашіптувачка злого, 
Сто раз природі смертній ненависна. 

Грабіжник низькодушний, на шляхи ти 
Вночі ідеш, прочан щоб убивати, 
І любо честь тобі багном укрити. 

Одна користь від тебе: хто утрати 
Не відав і біди не знав носити, 
Той не спроможен і добро пізнати.

25 ноября.


Родилась
Марина Одольська,
поэтка-песнярка, более известная в 90-е годы, за романом которой с другим, тогда известным певцом Манеком, я наблюдал когда-то издалёка. Мар'яна Гутич исполнит песню на стихи Одольської РОЗЛУКА (музыка Олександра Злотника). Сама песня начнётся с 1:25. До этого момента звучат очень красивые стихи о любви уже знакомой нам Галини Гордасевич.



Другую песню, БІЛЬ, исполнит автор слов, которая написала также и музыку. Наверное, кто-то помнит её.

25 ноября.


Родился
Ігор Касьяненко,
поэт современных ритмов. Неудивительно, что его стихи озвучены в музыке.
Группа Н.Три исполнит песню НАРОДИ МЕНІ ДИТИНУ (музыка Євгена Кас'яненко):

Дякую, Філе, за Одольську! Недавно я довго шукала в магазинах її диск для подарунку дорогій мені людині - і не знайшла... Мало того, більшість молодих продавців навіть не знають цього імені. А я її "Біль" колись як почула, так і запало в серце...

Антошка пишет:

Дякую за Одольську!

Спасибо, Антошка, что вспомнили Маріну.

А сегодня
26 ноября
вспоминаем поэтов и поэток уже ушедших от нас.

Лія Могилянська,
как и большинство поэтов 20-х годов прошлого века пронесла в своем творчестве особый дух революционного романтизма, замешанного на нищете вещного и чистоте ожидаемого.

ЛІТНЄ
Вже красується, мов жито, світлий сум,
Вколосилася зерном моя печаль...
Бо навік відбила сонячну красу
Молодих очей душі холодна сталь...
 
Повний лебідь з неба зорі розігнав,
Срібний лебідь таємниче-сивих хвиль...
Хто ж це маки із життя мого украв?
Хто ж це дав замість меча холодний біль?
 
Плачуть зорі, вириваючись з пітьми...
(...Переможе молодая кров моя!)
Плачуть дзвони: «Ти така ж, така ж, як ми!»
Їм всміхаюсь: «Ви такі ж, такі ж, як я!..»
 
Вітер влив надії в золоту косу,
Познизав в намиста смутку мій кришталь...
Бо красується, мов жито, світлий сум,
Колоситься вже зерном моя печаль...

26 ноября.


Родился ещё один поэт трагической судьбы
Юрій Литвин,
которому любовь к Родине принесла тяжкие испытания и дала ему силу любви до последнего вздоха.

***
Холодним павутинням вкрилося чуття,
Лягають на чоло в`язничі роки,
Суворим буднем стежка простяглась,
Іду по ній, розгублюючи кроки.
 
Лише вві сні буваю зніженим до сліз,
Тремтячими вустами рук твоїх шукаю
І мовлю у подушку стільки теплих слів
Тобі, кохана, і тобі, мій краю.
 
Я знову відчуваю лоскіт пишних кіс,
Вбираю промені твого кохання,
Ти серце віддала, і я його поніс,
Як запоруку перемог в змаганні.

26 ноября.


Михайло Ткач,
запомнившийся знаменитой украинской песней МАРІЧКА (композитор Степан Сабадаш). Поёт Буковинський народний ансамбль пісні.



Другую песню БІЛІ ЛЕБЕДІ на слова Ткача (музыка Олександра Білаша) исполнит Тріо бандуристок Українського Радіо.




Ещё одну песню Ткача и Білаша исполнит зарубежный певец. Может быть, он не такой убедительный, как Микола Кондратюк, но приятно, что пропагандирует (причем постоянно) украинскую песню. Евгений Дятлов поёт ЯСЕНИ. 

25 ноября

Александр Сумароков

Ворона и Лиса


И птицы держатся людского ремесла.
Ворона сыру кус когда-то унесла
         И на дуб села.
           Села,
Да только лишь ещё ни крошечки не ела.
Увидела Лиса во рту у ней кусок
И думает она: «Я дам Вороне сок!
         Хотя туда не вспряну,
       Кусочек этот я достану,
         Дуб сколько ни высок».
       «Здорово, - говорит Лисица, -
Дружок, Воронушка, названая сестрица!
         Прекрасная ты птица!
     Какие ноженьки, какой носок,
И можно то сказать тебе без лицемерья,
Что паче всех ты мер, мой светик, хороша!
И попугай ничто перед тобой, душа,
Прекраснее стократ твои павлиньих перья!»
(Нелестны похвалы приятно нам терпеть).
«О, если бы ещё умела ты и петь,
Так не было б тебе подобной птицы в мире!»
Ворона горлышко разинула пошире,
         Чтоб быти соловьем,
«А сыру, - думает, - и после я поем.
В сию минуту мне здесь дело не о пире!»
         Разинула уста
         И дождалась поста.
Чуть видит лишь конец Лисицына хвоста.
         Хотела петь, не пела,
         Хотела есть, не ела.
Причина та тому, что сыру больше нет.
Сыр выпал из роту, - Лисице на обед.

Lilena пишет:

Александр Сумароков

Ворона и Лиса

18 век, а читаешь - нигде не споткнёшься. Иных поэтов того века читать невозможно. Да и сейчас такие попадаются.

27 ноября.


Родился
Олександр Вертіль,
открывший в своих стихах невидимую философию природного существования.

* * *
Замерзає пісок на причалі.
Вранці річка, неначе під склом.
Часто кажемо: «Осінь настала».
Краще все-таки: «Літо пройшло».

Скільки фарби воно залишило,
Віддало на прощання тепла,
Щоби їх в завірюху розкрилить,
Найдорожчим вогнем запалать.

І горітиме полум'я доти,
Доки вийде весна з берегів.
Беремо, як належне, щедроти,
Забуваючи швидко борги.

Забираємо більше, ніж треба.
Ані жаль не проймає, ні страх.
Проводжаю журавлика в небі.
Ну, навіщо синиця в руках?

27 ноября.


Родился
Григорій Чупринка.
Когда читаю его стихи, кажется что прикасаюсь рукой к землетрясению, такая энергия наполняет его строки.

ОСІННІЙ ДОЩ
Усміх  пославши  в  останнім  промінні,  
Згинуло  радісне  літо;  
Дощик  уїдливий,  дощик  осінній  
Сіється,  наче  крізь  сито.  

Сонце  не  вийде,  не  виглянуть  зорі,  
Мов  поховались  в  будівлі;  
Сіється,  сиплеться  дощик  надворі,  
Падає,  капає  з  крівлі.  

Сиплеться  дощик,  як  з  прірви  безодні;  
Стелються  сиві  тумани,  
Сумно  схилились  дерева  холодні,  
Мокнуть  діброви  й  поляни.  

Вгору  туман  піднімається  срібний,  
Хмарками-смужками  в'ється;  
Дощик  осінній,  уїдливий,  дрібний  
Падає,  сиплеться,  ллється.

27 ноября

Алексей Апухтин

***

Когда будете, дети, студентами,
Не ломайте голов над моментами,
Над Гамлетами, Лирами, Кентами,
Над царями и над президентами,
Над морями и над континентами,
Не якшайтеся там с оппонентами,
Поступайте хитро с конкурентами.
А как кончите курс с эминентами
И на службу пойдёте с патентами -
Не глядите на службе доцентами
И не брезгайте, дети, презентами!
Окружайте себя контрагентами,
Говорите всегда комплиментами,
У начальников будьте клиентами,
Утешайте их жён инструментами,
Угощайте старух пеперментами -
Воздадут вам за это с процентами:
Обошьют вам мундир позументами,
Грудь украсят звездами и лентами!..
А когда доктора с орнаментами
Назовут вас, увы, пациентами
И уморят вас медикаментами...
Отпоёт архирей вас с регентами,
Хоронить понесут с ассистентами,
Обеспечат детей ваших рентами
(Чтоб им в опере быть абонентами)
И прикроют ваш прах монументами

(1860)

(прочитала этот стих,и настроение мое улучшилось)))


Станислав Куняев

***

А в жизни всё те же законы:
повсюду, куда ты ни глянь, —
то самые нежные стоны,
то самая чёрная брань.
Всё стянуто в узел единый,
и слышится вдруг невзначай:
Постылый!
         Пропащий!
                   Любимый!
Будь счастлив!
              Будь проклят!
                            Прощай!

Lilena пишет:

Алексей Апухтин

(1860)

1860 год - больше 150 лет прошло,а, кроме несущественных деталей, мало, что изменилось.

28 ноября.


Родилась
Євдокія Шкарівська,
чьи вопросы звучат как рецепты, а ответы являются приговором ...

* * *
отaк iдеш доpогу вже десяту
шукaєш i не можеш вiднaйти
де спокiй жде невже усе pозп'ято
невже лиш ти в сумиp'ї добpоти
ти вipиш в них у злi оцi обличчя
ти вipиш зло пiде у небуття
i згине сaмоїдство що життя
тaке пpоpочить яке мaвпaм личить
нaд долею своєю все ж пaни
... в кiнцi доpоги бiлизнá стiни

28 ноября

Александр Блок

***

Ночь, улица, фонарь, аптека,
Бессмысленный и тусклый свет.
Живи ещё хоть четверть века -
Всё будет так. Исхода нет.

Умрёшь - начнёшь опять сначала
И повторится всё, как встарь:
Ночь, ледяная рябь канала,
Аптека, улица, фонарь.

_____


Константин Симонов

***

Жди меня, и я вернусь.
Только очень жди,
Жди, когда наводят грусть
Жёлтые дожди,
Жди, когда снега метут,
Жди, когда жара,
Жди, когда других не ждут,
Позабыв вчера.
Жди, когда из дальних мест
Писем не придёт,
Жди, когда уж надоест
Всем, кто вместе ждёт.

Жди меня, и я вернусь,
Не желай добра
Всем, кто знает наизусть,
Что забыть пора.
Пусть поверят сын и мать
В то, что нет меня,
Пусть друзья устанут ждать,
Сядут у огня,
Выпьют горькое вино
На помин души...
Жди. И с ними заодно
Выпить не спеши.

Жди меня, и я вернусь,
Всем смертям назло.
Кто не ждал меня, тот пусть
Скажет: - Повезло.
Не понять, не ждавшим им,
Как среди огня
Ожиданием своим
Ты спасла меня.
Как я выжил, будем знать
Только мы с тобой, -
Просто ты умела ждать,
Как никто другой.

____

(со школы люблю это стихотворение)

Lilena пишет:

28 ноября

Александр Блок

***

Ночь, улица, фонарь, аптека

Помню, в школе учительница русской литереатуры дала нам (ученикам) задание выучить одно из стихотворенй Блока. Я долго выбирал между этим стихом и СКИФАМИ. Выбрал СКИФОВ. Тогда мне СКИФЫ показались более эмоциональными.

29 ноября.


Родился поэт-пародист
Олександр Стусенко,
из оригинальных стихов которого удалось найти очень немного. Вот один из них:

І МЕРТВИМ, І ЖИВИМ
(ІЩЕ НЕ ВИДАНИМ)
Як жити без чітких життєвих мет?
Отож не всім буває зрозуміло:
Поет без книжки – більше, ніж поет.
Це сутий дух. Навіщо йому тіло?

29 ноября.


Родился
Михайло Казидуб,
который начал публиковаться ровно 50 лет назад. Стихотворение ЕКЗАМЕН вошло в одну из первых публикаций.

ЕКЗАМЕН
Давненько це уже було.
...Медово захмеліла осінь...
Пішли ми з дідом за село
Отаву рядкувать в покоси.
 
Проміння сонячне пучком
З-за обрію тіль-тіль злетіло.
Всміхнувся дід:
– Ну, що ж, Мишко,
– Давай приступимо до діла.
 
Погладивши дзвінкій косі
Мантачкою тремтливі боки,
Дід розмахнувся й по росі
Загінку закосив широку.
 
Я теж пішов за ним услід.
І пам'ятається й донині:
Кінчав свою загінку дід,
Я ж лиш дійшов до середини.
 
Усе б нічого, тільки піт
Аж заливав струмками очі.
– Що, важко? — обізвався дід,
– Нічого, наловчишся, хлопче.
 
Ти, головне, запам'ятай:
Поменше треба озиратись.
Міцніш на п'ятку натискай,
Тоді й не будеш відставати.
 
Забувши втому, піт — усе,
На п'ятку тиснув я щосили.
Старих лугів тверде лице
Моя коса зі злістю брила.
 
За кроком крок і все певніш
В руках тримав я бритву срібну.
А потім в казанку куліш
Удвох варили на обід ми.
 
Прийшли додому в пізній час.
Коли до столу сіли чинно,
Промовив дід:
– В сім'ї у нас
Віднині ще один мужчина.

30 ноября.


Крук Галина.

* * *
Замріяно пес задивився на злет голубів. 
Йому так натхненно хотілося бути крилатим. 
А хтось через зуби проціджував:
"Це вже занадто —
у літньому небі пес поміж голубів!"
 
А він вже летів — йому швидко збувались сни. 
Розкошланий пес, мов повітряна кулька на нитці… 
А хтось там внизу вимагав валідол і гицлів: 
"Куди ж це годиться — псам гарні збуваються сни!"
 
І хвіст йому маяв, і вуха стояли сторч. 
І вгору дивилась довірлива псяча морда. 
А хтось там внизу істерично кричав: "Він гордий! 
Він має нас в носі! І вуха у нього — сторч!!"
 
А псові це було далеко-далеко десь. 
Їм, псам, що літають, ніякі закони не писані. 
І меншали,
меншали,
меншали
товсті і лисі
крикливі і заздрі,
і ті, що далеко десь…

1 декабря.


Родился
Платон Воронько,
в стихах которого чудесным образом переплелись национальный архетип и неуловимость следующего дня.

* * *
Мати щоліта полотна білила, 
Праником била, била та й била 
В кладку осикову, біля загати. 
Гупає праник… 
Лягаю спати. 
Встану удосвіта — гупає праник, 
Мов кроком пудовим ступає світанок. 

Й нині, як вечір надходить, не ранок, — 
Чую відлунок… 
Ні, то вже не праник 
Біля загати в качинім озерці, — 
Мамина втома відболює в серці.


На стихи Платона Воронько Я ЛЮБЛЮ ЦІ СТЕПИ НЕОЗОРІ написал песню композитор Богдан Веселовський. Исполняет гурт Сини степів:

1 декабря.


Родился композитор
Анатолій Кос-Анатольський,
ставший автором слов и музыки нескольких известных песен.  Одну из них, ОЙ ПІДУ Я МЕЖІ ГОРИ, исполняет Євгенія Мірошниченко:

2 декабря.


Родилась
Марина Брацило,
светлая душа которой отразилась в каждом вздохе её стиха.

ДВА ПОГЛЯДИ, ТРИ ДОТИКИ

Весні радіють котики –
Вербові і звичайні.
Два погляди, три дотики.
Ось і кінець печалі.
 
Ось і початок усміху,
Легкого, мов метелик.
Ми маємо, ми мусимо
П’янкий допити келих.
 
Дзвенять далекі колії
Веселим лейтмотивом…
Ботсадівські магнолії
У нас у перспективі.
 
І усміхи – мов опіки.
І всі слова – відлунням…
Два погляди. Три дотики. –
Поповнено рахунок.


Марина Брацило писала для своих стихов музыку. Одну из песен, [Вы должны быть зарегистрированы и подключены, чтобы видеть эту ссылку], исполняет автор.

3 декабря.


Родился
Володимир Міщенко,
стих которого хочется итерпретировать в сюжетах современности.

ДОН КІХОТ
Дивак з Ламанчі, створений на глум
Отцям добропорядності й моралі,
Хто зрозуміє лицарський твій сум,
Печаль твого відкритого забрала?
 
О звичаї, о люди, о часи!
Скажіть мені, як далі буть з ідальго?
...І чую я тверезі голоси:
"Облиш свої турботи споглядальні!"
 
Спасибі. Я послухаюся вас.
Але чому непевно і тривожно
Бува так часто? Й соромно щораз,
Що ти собою бути неспроможний,
 
Що десь, колись, у суєті суєт
Здригнеться раптом вся твоя істота,
І ти, веселий любомудр-естет,
Позаздриш благородству Дон Кіхота.

3 декабря.


Родился
Григорий Сковорода,
философ.

* * *
Всякому городу нрав и права;
Всяка имеет свой ум голова;
Всякому сердцу своя есть любовь,
Всякому горлу свой есть вкус каков,
А мне одна только в свете дума,
А мне одно только не йдет с ума.
 
Петр для чинов углы панскіи трет,
Федька-купец при аршине все лжет.
Тот строит дом свой на новый манер,
Тот все в процентах, пожалуй, поверь!
А мне одна только в свете дума,
А мне одно только не йдет с ума.
 
Тот непрестанно стягает грунта,
Сей иностранны заводит скота.
Те формируют на ловлю собак,
Сих шумит дом от гостей, как кабак, —
А мне одна только в свете дума,
А мне одно только не йдет с ума.
 
Строит на свой тон юриста права,
С диспут студенту трещит голова.
Тех безпокоит венерин амур,
Всякому голову мучит свой дур, —
А мне одна только в свете дума,
Как бы умерти мне не без ума.
 
Смерте страшна, замашная косо!
Ты не щадиш и царских волосов,
Ты не глядиш, где мужик, а где царь, —
Все жереш так, как солому пожар.
Кто ж на ея плюет острую сталь?
Тот, чія совесть, как чистый хрусталь....

4 декабря.


Родилась
Гриценко Юлія,
поэтическая шалунья, поразившая меня неожиданной откровенностью.

ДЛЯ ТИХ, ХТО Є, БУЛИ І БУДУТЬ НА ВОКЗАЛІ МОГО СЕРЦЯ.
=1=
Коли зима блукала світом,
Мороз по шибці малював,
Мій батько матері ніс квіти,
Слова подяки готував.
Приємно-втомлена, щаслива,
З малим дитятком на руках,
Дивилась в те маленьке диво,
Шукала рідне в тих очах.
Я знаю, ви хотіли сина,
Мене ніхто не планував.
Але скажіть, хіба я винна,
Що я народжена жива?
“Проблема вічна і обуза”,-
Давно минув той перший шок.
Росла без ігор і без друзів,
Росла в компанії книжок.
=2=
В дитинстві мріяла літати,
Кудись з птахами в небесах.
А потім стала помічати -
Політ душі — то вже краса!
Блукала травами до ранку,
Щоб загубитись в тих полях.
Та якось раптом на світанку
Зійшла з орбіт моя Земля.
Сама собі втирала сльози,
Тому, що поруч лиш ліси.
І загубила власний розум,
Як квітка в пошуках роси.
Природа істину відкрила:
“Шукай веселку у дощі!
Не тільки пташка має крила,
У тебе теж вони в душі”.
=3=
Та з часом ліс на Львів змінила,
Трамваї, колії, дроти.
У місті зустрічей (так мило),
Хотіла щастя віднайти.
У місті пам”яток і храмів,
У місті сонця і тепла,
Напівхолодними вустами
Із чаші Осені пила.
Збирала повні жмені листя,
Складала ніжно у букет.
Моє повітря (надто чисте),
Заповнив запах сигарет.
Я львівським димом задихнулась,
Сховала душу від тепла.
І ту бруківку, що для вулиць
В моєму серці хтось проклав.
=4=
Втомилась жити в цьому тілі:
Занадто тісно для душі.
Вона так вирватись хотіла,
Що виливалась у вірші.
Вірші-трагедії спочатку,
Де всьому відчай голова:
Сама навчилася втрачати,
Та й виливала у слова.
Вірші, де світом править Осінь
Лягали тихо на папір.
А потім весни, дощ і грози,
Польоти в небо, вище зір.
Вірші про ранки у тумани
(бо я закохана в туман).
Якщо писати перестану,
То значить вже душа німа.
=5=
Я так хотіла Світ змінити,
Що він змінив мене саму.
Навчив сміятись і любити,
Я щиро дякую йому.
Я вдячна Світові за силу,
За силу ручки (чи пера),
За вміння бачити красиве,
Вбивати зло серед добра.
Я вдячна Світові за волю,
За те, що крила дав мені.
І хоч літати не дозволив,
Та все ж не кинув у вогні.
Я так хотіла бути Кимось,
За волю битись на виду.
Мені примарилось, наснилось,
Бо я не зірка — не впаду.
=6=
Усе життя шукала Бога,
Шукала в людях, і в собі.
І крізь пітьму ішла до нього,
І крізь світанки голубі.
Ночами часто на колінах
Просила помочі в біді.
А він все чув і неодмінно
Назустріч кидався тоді.
Усі гріхи мої пробачив,
І наказав робити так:
“Твори добро, бо я все бачу,
І без добра — тобі ніяк”.
Плекала в серці, як дитину
Святого Бога повсякчас.
Грішила, знаю. Хоч я винна
Він віри в мене не втрачав.
=7=
Любила дощ, любила вітер,
Любила сонце і тепло.
Сміялась так, як вміють діти,
А часом плакала — пекло.
І низько падала, й злітала,
Була володарем, рабом.
Кохання часом проклинала,
А часом вірила в любов.
За мрію все могла віддати:
Життя, і серце, і вірші.
Тепер вже знаю, де шукати:
Іду за голосом душі.
Хоч кажуть, двадцять — лиш початок,
Та я всього вже досягла.
Сьогодні ж хочу попрощатись.
З любов'ю,
Юлька.
Я пішла.

5 декабря.


Родился
Олександр Олесь,
в котором тесно сплелись трогательный романтик и неистовый трибун.

* * *
Із панських прихвоснів-рабів
Ми людьми з прізвищами стали
І вголос прізвища сказали
Під зле сичання ворогів.

З своїх подертих сорочок
Ми прапор в темну ніч пошили
І кров'ю власною скропили
При тихім сяєві свічок.

Ми йдем до кращого життя,
Нам мрія шлях квітками вслала,
Однаково: потала так потала!
Але назад немає вороття...


Природная мелодичность поэтического ряда Олександра Олеся легко находила себе в пару музыкальный ряд. Одна из самых известных песен на стихи Олеся СМІЮТЬСЯ Й ПЛАЧУТЬ СОЛОВ'Ї, которая однажды уже появлялась в этой теме. Сегодня прозвучит более актуальная песня, ВОРОНИ, в исполнении группы Кому Вниз.