День рождения поэта

4 августа.

Родилась поэт-песняр
Елена Хинич.
Песню СВІТАНКОВА ЗГРАЯ на стихи Елены Хинич исполнит Оксана Шавкун:

5 августа.

Василий Лебедев-Кумач

Как хорошо на свете жить!

Как много девушек хороших,
Как много ласковых имен!
Но лишь одно из них тревожит,
Унося покой и сон,
Когда влюблен.

Любовь нечаянно нагрянет,
Когда ее совсем не ждешь,
И каждый вечер сразу станет
Удивительно хорош,
И ты поешь:

  -Сердце,тебе не хочется покоя!
   Сердце,как хорошо на свете жить!
   Сердце,как хорошо,что ты такое!
   Спасибо,сердце,что ты умеешь так любить!

5 августа.


Сегодня родился ещё один песняр
Валерій Кулик.

* * *
Пора щемлива падолисту 
Хвилює нас, любов моя. 
І кружать журавлі над містом, 
Де неба голубінь сія…
 
Осіннє диво шелестить, 
Промінно так на сонці грає. 
Мов струни хтось перебирає, 
Так світиться ранкова мить…
 
А стежечка біжить від літа, 
На ній уже з тобою ми… 
Багряні спалахи на вітах 
І не далеко до зими…
 
І павутинкою сріблиться 
Далекий спомин дорогий. 
Усе шумить, кружляє листя 
Отам, де ніжний смуток твій…

6 августа.


Давид Гофштейн.
Уроженец Украины. Писал на идиш.


СВІЖИЙ ВІТЕР
(Перевод Павла Тичини)
Сьогодні з поля свіжий вітер
В задушні вулиці пробравсь.
Не знав він, як – назад чи в гості –
І тихим став.
Я вийшов з хати в денний простір,
Навпроти вітру вийшов я.
І м’яко вітер, легко вітер
Мене обняв.
Ми обнялися, як зустрілись,
І я без сліз узнав, що там –
Таке там в полі учинилось! –
Цвітуть жита.
Дзвенітиме ж тепер до ночі
Мені сьогодні пісня та:
Цвітуть жита.

6 августа.


Антоніна Корінь.

БЕЗСОННА ЗАГАДКА ЛЮБОВІ
Великий гріх - в травневу спати ніч! 
Тож не грішу - лишаюсь віч-на-віч 
Із солов’єм, що в гаї не вгаває. 
 
Буянить дощ. Артист - без парасольки! - 
витьохкує мені: «до-мі-до-ре-фа-соль-до!» 
Про те, що я слухачка, він не знає. 
 
Співає про нову (в його коханні!) еру - 
не вміє, слава Богу, під фанеру, 
ні «карооке» йому не потрібен. 
 
О, як же він своїй коханій рад! 
Аж пір’ячко тремтить від тих рулад! 
Не зна соліст про наглий плагіат: 
під буйний дощ, під дощик дрібен-дрібен 
ця пісня щедро віддалась… паперу. 

Посієш пісню - вродить дивовірш… 
А може, дозріва… для когось трунок? 
Де ж він, той несподіваний дарунок - 
Ледь шепелявий напівпоцілунок? 
у кого - на щоці чи на руці? 

Я не ревную і не заздрю, вір! 
Але так хочеться, щоб тьохнув хоч разок 
у Боковеньках на травневу тему 
той романтичний невловимий тенор! 
І щоб від тьохкання аж вибухнув бузок! 
А я те тьохкання ловила б, як антена… 
А соловейко б, зрозумівши, в чому річ, 
творив поезію, як я в травневу ніч.

Р.S. Крізь зливу сліз співатиму до скону, - 
Спасибі, соловейко приклад подає. 
Молюсь на нього, ніби на ікону. 
… В Гірничому не спить одне віконце. 
Безсонне сонечко, світись, вікно моє! 

Р.Р.S. А як без лірики, то правда й ці слова: 
в ніч дощову болять і ноги, й голова. 
Тож не картай, мій соловеєчку, мене, 
якщо не надиха тебе моє віконце. 
Хай біль мине, а пісня - не мине! 
(В дуеті пісні й болю - чи заснеш?) 
Яка б то Рада прийняла закон цей?

6 августа.

Казин Василий Васильевич

Любовь

Меня, ей-богу, не спросилась,
К тебе с любовью вдруг сама
Моя рванулась некрасивость,
Дав страсти сбросить власть ума.

Попробовал я, балагуря,
Удрать от морока, как вор.
Но будто огненная буря
В твой образ мой вковала взор.

Взирал я с жадностью: уж очень
Хорош он был, фигуры взлет.
В лице до тонкости отточен
Был каждой черточки расчет.

Что ж! Ведь любовь не урезонишь,
Как ей умно ни прекословь,
В пылу восторгов, мук, бессонниц
Любви ответной ждет любовь

Какой надеждой жить бессонной?
Чем поборю я трудность ту
Чтоб к некрасивости влюбленной
Привлечь твою мне красоту?

Лишь верю в чудо я: такую
Вдруг в муках сотворю строку,
Что красоту твою взволную,
Всем взрывом чувства увлеку.

Надежда и на жалость малость.
Но, как с врагом в бою бойцу,
В любви рассчитывать на жалость
Мне проку нет и не к лицу.

Любовь не терпит снисхожденья,
Любовью правило дано,
Чтоб в страсти два сердцебиенья
Гремели громом, как одно.

Василий Казин пишет:

К тебе с любовью вдруг сама моя рванулась некрасивость, дав страсти сбросить власть ума.

 интересное наблюдение ...

7 августа.

Пантелеймон Куліш.


ПРАВЕДНЕ ПАНУВАННЄ
Голубко Музо! Годі сумовати
Да плакатись над сліпотою черні,
Що золотом вцяцьковує палати —
Од світу правди сховища мізерні.
 
Обіймемось та підемо в левади,
В поля, в луги, в гаї широкошумні,
Чи не розвіємо тяжкої там досади
На узурпації, на захвати безумні.
 
Глянь-подивись, який в нас «пишний город»,
І скільки в нім окраси дорогої!
Дихання нашого не труїть смород,
І деспот мислі не гніте живої.
 
Піснями тут ми з богом розмовляєм,
Вселенна серцю нашому відкрита,
І області ми ширші осягаєм,
Ніж та бідота, золотом окрита.

И ещё 7 августа.


Іван (Михайлович) Світличний.

* * *
Ходить сонце по росинках –
Намистинках срібних,
По струмку пройшлось навшпиньки,
Засміялось дрібно.
 
Загойдалося у хвилі
Невисокій, синій,
Й наче вишні спілі-спілі
Вишило в глибинах.
 
Я вбираю барви в очі
Із трави, ожини,
Йду туди, куди струмочок
Проклада стежину.
 
І здається, осягаю
Неосяжне – вічність,
За струмком бреду по гаю
І збираю ніжність...

7 августа

Константин Случевский

В Киеве ночью

Спит пращур городов! А я с горы высокой
Смотрю на очерки блестящих куполов,
Стремящихся к звездам над уровнем домов,
Под сенью темною, лазурной и стоокой.
И Днепр уносится... Его не слышу я,-
За далью не шумит блестящая струя.

О нет! Не месяц здесь живой красе причина!
Когда бы волю дать серебряным лучам
Скользить в безбрежности по темным небесам,
Ты не явилась бы, чудесная картина,
И разбежались бы безмолвные лучи,
Чтоб сгинуть, потонуть в неведомой ночи.

Но там, где им в пути на землю пасть случилось,
Чтобы светить на то, что в тягостной борьбе,
Так или иначе, наперекор судьбе,
Бог ведает зачем, составилось, сложилось,-
Иное тем лучам значение иметь:
В них мысль затеплилась! Ей пламенем гореть!

Суть в созданном людьми, их тяжкими трудами,
В каменьях, не в лучах, играющих на них,
Суть в исчезаньи сил, когда-то столь живых,
Сил, возникающих и гибнущих волнами,-
А кроткий месяц тут, конечно, ни при чем
С его бессмысленным серебряным лучом.

8 августа.

Осип Юрій Федькович.

Я НЕ ДИВУЮСЯ...
Я не дивуюся, що ми
Нічого в світі не умієм
(Звичайно, бідні гречкосії);
Але дивуюся, що ми
Нічого вчитися не хочем,
Хоть нам наука коле в очі,
Хоть нам при кождому лучаю
І верби ю проповідають.


Олексій Довгий.

ЖАЙВІР
Було так завше. Завше так було.
Весну приносив жайвір у село.

На ще холодне поле в тумані
Він нерший сіяв зернечка-пісні.

Потому, сонцем скупаний в росі,
Красиво й щедро сходив той посів.

Тому до неба тягнуться жита,
Коли над ними жайвір проліта.

9 августа.

Василий Курочкин

Первая любовь

Годы пройдут, словно день, словно час;
Много людей промелькнет мимо нас.
Дети займут положение в свете,
И старики поглупеют, как дети.
Мы поглупеем, как все, в свой черед,
А уж любовь не придет, не придет!
Нет, уж любовь не придет!
В зрелых умом, скудных чувствами летах
Тьму новостей прочитаем в газетах:
Про наводненья, пожары, войну,
Про отнятую у горцев страну,
Скотский падеж и осушку болот -
А уж любовь не придет, не придет!
Нет, уж любовь не придет!
Будем, как все люди добрые, жить;
Будем влюбляться, не будем любить -
Ты продашь сердце для партии громкой,
С горя и я заведусь экономкой…
Та старика под венец поведет…
А уж любовь не придет, не придет!
Нет, уж любовь не придет!
Первой любви не сотрется печать.
Будем друг друга всю жизнь вспоминать;
Общие сны будут сниться обоим;
Разум обманем и сердце закроем -
Но о прошедшем тоска не умрет,
И уж любовь не придет, не придет -
Нет, уж любовь не придет!

9 августа.

Родился музыкант и песняр
Олександр Пономарьов. 
Пусть он сам споёт свою песню:

Фiн Глозбi пишет:

 интересное наблюдение ...

так искренне он написал

10 августа.


Олександр Астаф'єв.

МІЙ ДІМ
Мій дім не більший, ніж будинок равлика,
і видно парку літнього вбрання,
кладе хлопчина жовте гусеня
на воду, ніби першого кораблика.
 
До тину притулились лопухи,
важкі й широкі, як слонячі вуха,
бере мене за серце грізна скруха –
краси неперебутні ланцюги.
 
Картина на столі, окраєць місяця,
і книгами закладений куток.
Тут я щасливий. Тут немає місця
для марних і безрадісних думок.

11 августа.


Некоторое время назад наша Антошка рассказала о поэтке Юлії Фінковській.   Тогда Антошка говорила, мол девочке ещё не исполнилось 18 лет, а она пишет такие прекрасные стихи. Так вот сегодня, 11 августа, Юлії исполнилось 18 лет. Хочу продолжить знакомство с её творчеством. Выбрал стихи и сложил их в триптих, который назвал "От Мечты до Нирваны". Итак,

Юлія Фінковська.

Мечта:

КОХАНОМУ:)
В нас на правих долонях
по три лінії,
До нестями схожих.
Нас зима не реінкарнує
інеєм
У простих
перехожих.
Я завжди, як невинна
дитина,
Защіпатиму тобі
сорочку.
І…народжу для тебе
сина,
Тільки спершу –
дочку.

Жизнь:

БРЕХНЯ ЯК СПЕЦІЯ
Моє ім’я тобі вчепилось в глотку,
Як генетична вада мовленнєва.
Так повелось:
Якщо Адам любить шарлотку,
То в цьому неодмінно винна Єва.
 
Якщо у Данте хист ковтати драми,
То це вина святої Беатріче.
Приходь сьогодні лікувати шрами,
Ще хоч разок побрешемо у вічі.
 
А потім йди. Втікай від фаталізму
Розкушуй від напруги зубні пломби
Накачуй силіконом нерви, тромби
Бо ти ж не винен, що в силу трагізму
Став жертвою моєї гекатомби
В ім’я не ампутованого егоїзму.
 
Моє ім’я тобі вчепилось в м’язи,
Виводь його відбілювачем, хлором.
Перемагай у собі відчуття відрази,
Торкатися мене, мов биту кором.
 
В тобі хлопча ніяк не постаріє,
В мені – суцільні лазарети та в’язниці.
Але чогось мене смертельно гріє
Твоя брехня, накидана в зіниці.


Нирвана:

INDIFFERENCE (БАЙДУЖІСТЬ)
Він пив «Кахеті» ,
Вона – чай із м’яти.
Дзвеніла тиша із очима кришталю.
В старій газеті
Вже чекало страти
Колись таке омріяне «люблю»…
 
Байдужі очі,
Дотики, як сніг
В очікуванні танув в склянці лід.
Холодній ночі
Кинули до ніг
Колись таке усміхнене «привіт»…
 
Він  пив «Кахеті» ,
Вона – чай із м’яти.
Як вміли грілися від дотиків зими.
В старій газеті
Чекав сумно страти
Вже непотрібний їм займенник «ми»…

11 августа

София Парнок

***

Ты помнишь коридорчик узенький
В кустах смородинных?..
С тех пор мечте ты стала музыкой,
Чудесной родиной.

Ты жизнию и смертью стала мне -
Такая хрупкая -
И ты истаяла, усталая,
Моя голубка!..

Прости, что я, как гость непрошеный,
Тебя не радую,
Что я сама под страстной ношею
Под этой падаю.

О, эта грусть неутолимая!
Ей нету имени...
Прости, что я люблю, любимая,
Прости, прости меня!

12 августа.


Андрій Бобенко.

* * *

Розсердилось море бурхливе
І з вітром сумує та виє,
Розбуркалось серце недуже,
І б'ється, і стогне та ниє.
Ніщо не вгамує так моря,
Як тиха та ясна година,-
Ніщо не вгамує так серця,
Як милої ласка єдина.
Затихне і вітер і море,
Як сонечко тихо всміхнеться,
Загоїться лихо пекуче,
Як мила пригорне до серця.

13 августа.


Ніна Вернигора.

СТАРИЙ ТРАМВАЙ
(Iз циклу “Місто моєї любові”)
Ніби стомлена кобила
сновига старий трамвай,
в ньому — сонні пасажири
і валізи з краю в край.
 
Лиш кондуктор не дрімає —
просить плату за проїзд,
а кобила сновигає
то ярком, то через міст.
 
Хтось тримає помідори,
хтось — із квітами відро,
хтось запитує, чи скоро
дотрясемось до метро.

В когось руки мозолисті,
в когось зморшки на чолі,
в когось очі променисті
та темніші від землі.
 
Чверть на сьому: сплять кияни,
площі сплять, Протасів Яр...
І везуть товар селяни
з передмістя на базар.
 
 
ІДУ ЗА СОНЦЕМ
Іду за сонцем, ніби сонях,
бо кожен день, як дзвін підков.
Несу не золото в долонях,
а лиш безцінний дар — любов.
 
Милуюсь росами щоранку,
співаю з птахами щодня,
бо я в життя не вічна бранка,
бо я безсмертю не рідня.
 
І кожен видих, мов останній,
а стрічний погляд, як пророк.
Крізь ніч, до самого світання,
іду за сонцем крок у крок.

14 августа.

Інна Христенко.


ПОБАЧЕННЯ
Зайнялись у небі зорі –
    Як не раз, не два.
Тут він кинув ті докори,
    Ті гіркі слова:
«Ти мене не приголубиш,
    Ти жорстока, зла...
Як не віриш, як не любиш,
    То чого прийшла?»
Десь над нами попід обрій
    Прошмигнув літак.
Я сказала: «Ти недобрий!
    Все тобі не так!..»
Навмання в похмурий вечір
    Я хотіла йти.
Він схопив мене за плечі:
    «Божевільна ти!»
Тут зустрілись наші губи –
    Вже не знаю й як –
Я шепнула: «За що ж любиш?»
    Мовив: «Просто так».

14 августа

Игорь Жданов

***

Тихий ангел пролетел,
Умудрённый и плечистый, -
Зашумел большой и чистый
Новый чайник на плите.

Тихий ангел пролетел,
Утешительный и важный, -
Кот, нахальный и отважный,
К нам вселиться захотел.

Тихий ангел пролетел,
Бескорыстный и бесстрашный, -
Канул в омут день вчерашний,
В суматоху ссор и дел.

Тихий ангел пролетел,
Чуждый всякому соблазну, -
Нет вина - так чаем празднуй,
Чай - бальзам для душ и тел.

Тихий ангел пролетел,
Осенив твой дом крылами, -
Это значит - счастье с нами
И завиден наш удел.

Тихий ангел пролетел, -
Жаль, присесть не захотел.


Дмитрий Мережковский

***

Я никогда так не был одинок,
Как на груди твоей благоуханной,
Где я постиг невольно и нежданно,
Как наш удел насмешливо-жесток:
Уста к устам, в блаженстве поцелуя,
Ко груди грудь мы негою полны,
А между тем, по-прежнему тоскуя,
Как у врагов, сердца разлучены.
Мы далеки, мы чужды друг для друга:
Душе с душой не слиться никогда,
И наш восторг, как смутный жар недуга,
Как жгучий бред, исчезнет без следа.
Мне за тебя невыразимо грустно,
Ты тихо взор склонила предо мной,
И, нашу боль скрывая неискусно,
Мой бедный друг, как жалки мы с тобой...

15 августа.

В'ячеслав Гук.

* * *
Паротяг розриває голос чайки під час відпливу,
хвилі моря стають стримані й обережні;
я добре пам’ятаю тебе, молоду й щасливу,
на теніснім корті або в ліжку і без одежі.

А ти мене, певно, – в чорному капелюсі –
на фотографії, велосипеді, війні, паромі –
із вічною ваткою в застудженім лівім вусі,
в сорочці, в якої завжди заяложений комір.

Мені нема тепер з ким перекинутися слівцем, налити комусь півсклянки,
пригостити душу чужу хорошим-хорошим спиртом,
для колишнього солдата – краще військо, ніж тлум гражданки,
бо звик бути закоханим, п’яним, німим, побитим…

Я засинаю у вагоні, намагаючись осягнути
запах моря і жінки, яким мене міцно зшили,
але в прострелених снах – я більше не жду спокути,
як не стерти мачулою білої смуги з незасмаглої шиї…

16 августа.


Юрій Іздрик.

Моє сонце

моє сонце спить до обіду а сходить іще пізніше
моє сонце вміє світити навіть крізь ніч і тінь
часом лунко б'є вікна а часом тихше за тишу
пересвічує ніші темних моїх склепінь
запускає в мені фотосинтез і венами гонить фреші
на невидимих оку частотах любовні строчить листи
і фотони його безсоромні іскри з мене викрешують
і стають ерогенними зони вічної мерзлоти
тануть криги й сніги і паводки зносять стріхи
не встигаю до ночі добудувати ковчег
захлинаюсь в потоках радіаційної втіхи
не втечу вже від нього й від мене воно не втече
моє сонце спить до обіду а сходить іще пізніше
прокидається літо повільно і будить тремтливий щем
просинайся собі поки я тут про тебе пишу
і світи мені сонце світи мені ще і ще

17 августа.


Олесь Ангелюк,
поэт-песняр.

Песня на его стихи "Нікого жити не навчу" звучит в исполнении группы "Лесик-бенд":
[Вы должны быть зарегистрированы и подключены, чтобы видеть эту ссылку]

17 августа.


Родился поэт
Антон Дельвиг,
на слова которого композитор Алябьев написал как-бы романс "Соловей". Огромное количество певиц исполнило это произведение. И только одна из них так крепко связала своё имя с именами поэта и композитора, что я боюсь загадывать, появится ли в истории человечества та, кто сможет спеть более совершенно, чем это сделала Евгения Мирошниченко. Когда я слушаю её исполнение, ловлю себя на мысли, что ТАК петь может только неземное создание:
[Вы должны быть зарегистрированы и подключены, чтобы видеть эту ссылку]

18 августа.


Василь Герасим'юк.

* * *
Я не повірю, що лиш ти одна
на світі білім, як роса, - відкрита...
Ну що простіше? - ти чекала літа,
а вранці, перед вереснем, - сумна...

На світі білім, де лягало з рук
легке, мов тіло, плаття на ожину,
ну що простіше? - тінь його незриму
століттями лататиме павук.

19 августа.


Михайло Шевченко.

У ГОРОБИНУ НIЧ
Цвіли громи на вітряку,
І осипався цвіт.
Прийшла сама у ніч таку
З моїх далеких літ.
Дві чорні блискавиці брів —
І голубінь коси…
І я у захваті горів
На полум’ї краси.
Ішли, не топчучи зела, —
Співало у серцях.
Не ’дна з жінок мого села
Змінилася з лиця.
Не ’дна з них вибігла б навстріч,
Щоб спопелити нас,
Аби не ця шалена ніч
І… жінка неземна.
Палай, веди —
нехай тремтить
У них ревнивий жар!
На цій вершині —
я і ти,
А від села — межа.
Заполонили простір ми
Під самі небеса…
Але втомилися громи,
І я… лишився сам.
А на губах —
гіркий полин,
А на межі — зола…
І мстиво дивляться з долин
Жінки мого села.
Не ’дна з них вибігла б навстріч,
Припала б до грудей,
Аби забулася ця ніч…
А ніч — зі мною йде.

19 августа

Кобзев Игорь Иванович

Сквозь дождь

Ты всё ворчишь: «Какой туман лежит!
Всё дождь и дождь, на улицу не выйдешь!..»
- Помилуй бог, да можно ли так жить,
Когда ты свет сквозь сумерки не видишь!

А я люблю, как мандолинит дождь,
Люблю, когда сквозь тусклое ненастье,
Сквозь шум листвы и занавески дрожь
Дохнёт вдруг светлым дуновеньем счастья.

Дождь для меня - лохматый дирижёр.
Едва взмахнёт он палочкой своею -
Всё лучшее, хранимое душой,
Овладевает памятью моею.

Сквозь дождь я вижу тысячу чудес:
Земля душистым маревом сочится,
А мы вдвоём несёмся через лес,
И дождь, как гость, в стекло реки стучится.

Давно промок непрочный целлофан...
Что за беда? Ведь дождик не навеки!..
Зато так сладко, сладко целовать
Все в капельках светящиеся веки...

20 августа.

Олександр Крижанівський.

БЛАЗЕНЬ НА ТРОНІ
Вже перекреслив титри, де на троні
Я намагався бути королем.
Став блазнем. І тепер твої долоні,
І посмішку, і очі кожен день
Шукаю. В них знаходжу промінь:
Крихкий, тендітний, тільки мій.
Він гріє серце й розриває скроні,
Та лікувати ти мене не смій.
Усе життя хворітиму. Наївно
Повірю у пророцтва диваків.
Життя – дорога і вона нерівна.
Я блазень твій, та я між королів.

21 августа

Юрий Энтин

Не смогла выбрать что-то одно.Это любимые песни детства)))

***
Луч солнца золотого
Тьмы скрыла пелена.
И между нами снова
Вдруг выросла стена.

       Hочь пройдёт, наступит утро ясное,
       Знаю, счастье нас с тобою ждёт.
       Hочь пройдёт, пройдёт пора ненастная.
       Солнце взойдёт!

***
Осенью, в дождливый серый день
Проскакал по городу олень.
Он летел по гулкой мостовой,
Рыжим лесом, пущенной стрелой.

       Веpнись, лесной олень,
       По моемy хотению!
       Умчи меня, олень,
       В свою стpанy оленью,
       Где сосны pвyтся в небо,
       Где быль живёт и небыль,
       Умчи меня тyда, лесной олень.

***
В юном месяце апреле
В старом парке тает снег,
И весёлые качели
Начинают свой разбег.
Позабыто всё на свете!
Сердце замерло в груди!
Только небо, только ветер,
Только радость впереди.

       Взмывая выше ели,
Не ведая преград,
Крылатые качели
Летят, летят, летят.
    Крылатые качели
Летят, летят, летят.

***
Слышу голос из прекрасного далёка,
Голос утренний в серебряной росе.
Слышу голос, и манящая дорога
Кружит голову, как в детстве карусель.

       Прекрасное далёко
       Hе будь ко мне жестоко,
       Hе будь ко мне жестоко,
       Жестоко не будь.
       От чистого истока,
       В прекрасное далёко,
       В прекрасное далёко,
       Я начинаю путь.

***
Ничего на свете лучше нету,
Чем бродить друзьям по белу свету.
Тем, кто дружен, не страшны тревоги.
Нам любые дороги дороги.

21 августа.

Володимир Назаренко.


МАК В ОЧЕРЕТІ
Пітьма, що плоть твою зминає,
Як маківчину молоду —
себе ще плугом пам’ятає,
й тебе ще — зерном на меду.

І тихий шепіт очерету,
і сплеск, і тишу надовкіл —
немов душа зняла верету,
життя й земний лишила діл.

Мак в очереті! Щось там грає,
немов сопілка тужно зве...
Одне — а мов вінки складає
Все поле маків світове.

22 августа

Сергей Орлов

***

Его зарыли в шар земной,
А был он лишь солдат,
Всего, друзья, солдат простой,
Без званий и наград.
Ему как мавзолей земля -
На миллион веков,
И Млечные Пути пылят
Вокруг него с боков.
На рыжих скатах тучи спят,
Метелицы метут,
Грома тяжёлые гремят,
Ветра разбег берут.
Давным-давно окончен бой...
Руками всех друзей
Положен парень в шар земной,
Как будто в мавзолей...
_____

В школе это стихотворение учили,а я и не помнила,кто автор

22 августа.


Ганна Гайворонська

* * *
Прийди до мене, вересню,
Туманами прийди.
Я кониками білими
Ввійду в твої сліди,
Я кониками сірими
Дороги столочу,
Натомленими крилами
У вирій відлечу.
Прийди до мене ввечері
Та й листям опади,
Розніженій, задивленій
Подай з відра води.
Натішиться, затишиться
Задавнений мій щем.
Розсіється, розвіється
Непроханим дощем.

22 августа

К.Р.(Великий князь Константин Константинович Романов)

***

Когда креста нести нет мочи,
Когда тоски не побороть,
Мы к небесам возводим очи,
Творя молитву дни и ночи,
Чтобы помиловал Господь.

Но если вслед за огорченьем
Нам улыбнётся счастье вновь,
Благодарим ли с умиленьем,
От всей души, всем помышленьем
Мы Божью милость и любовь?