День рождения поэта

С 14 по 17 июля, каждый в своё время, рождались и становились поэтами ...

Володимир Кашка.

* * *
Не согрішив. Не впав на дно.
Тікав у сон. Відводив очі.
Та все одно
у склянці висохло невипите вино,
та все одно
пішла від мене діва непорочна.

І впала ниць гаряча сила,
бо діва, мудра і лукава,
мене такого більше не чекала
і не зі мною согрішала.

І духом бою та любов'ю
сам знеможений,
самим собою і любов'ю переможений,
я під чужими вікнами, мов злодій,
писав свої пісні холодні
і мав надію я від того,
що за гріхи її тяжкі
прощення вимолю у бога
і вийду чистим на дорогу.


Павло Мовчан.

* * *
Рійба комарів в надвечірнім промінні
ізнов обіцяла днину погожу,
і час мовби був віковічним, незмінним
і вимагав хіба що продовжень.
Навіть в канаві синя крижина,
пляшка порожня, жовта бляшанка
свідчили вічність життєвого чину,
що не обмежувавсь ніччю та ранком.
А по ковбанях вода каламутна
повнилась снігом ніжно-рожевим.
Тільки незрима сила присутня
зміни творила повільні квітневі:
жили синила, згинала суглоби,
і по обличчях глибила зморшки,
і розчиняла голос в жалобі,
борщ витрясала з тремтливої ложки...
Світе, усі я приймаю омани
і поз’ясовано всі вже питання;
тільки ж у тіло моє, як у рани,
нащо персти устромив, щоб остання
вийшла снага з вікового в безвічне?
Нащо золотиш навіть ковбаню,
нащо стискаєш горло потічку?
Рівна ласкавість, рівні щедроти?
Навіть щирій і той воскресає...
Це руйнівнича чи творча робота?
Не розумію... не осягаю...

Карбівская Анна.

* * *
Зачароване
кохання,
Намальоване на склі,
Кольорове спозарання,
Не помітне у пітьмі,
Пригорнувши її серце,
Випиває забуття,
Вона більше не озветься
Із минулого життя.
Тільки подихом останнім
Залишиться на вікні,
Зачарованим коханням,
Білим цвітом по весні.


Олена Пашук.

* * *
Ой дівчатка, інкубатори комплексів.
Ви не вірте кривим дзеркалам,
бо коханих не шукають за компасом,
не потрібні для них лекала.

Очі ніччю неуважно підведені,
влучний постріл, а все холостими.
І мости наче ноги розведені,
і до ліжка квитки не з тими.

Ех дівчатка, в шкатулці придане –
Губки-бантиком, цнота, стрінги.
Годі бавитися суїцидами.
Ах Лоліти, із фільмів Кінга.

Защебніть свою душу на ґудзики,
плачте насухо,
коли смішно –
як нервові розв’язує вузлики
в задзеркаллі жінка заміжня.

18 июля.


Петро Косенко.

* * *
І знов підкралась осінь… вічність круг магічний
Ще раз завершує у мене на очах.
Ще жар палкий троянд розкішних не прочах,
А иній вже побив їх чар меланхолічний.

Сумує поле. Ліс безлистий, анемічний
Свій золотий убір розкидав по корчах…
Поглянеш: диво — журавлина даль в ключах
Чарує небозвід осінній споконвічний.

І стане солодко і гірко на душі —
Як гине все святе в постійнім шабаші,
Щоб жити і вмирати у наступнім крузі!

Якою мудрістю наповнений ущерть
Цей дивний Божий світ: щоб жити вічно, друзі,
Нам доведеться теж колись пройти крізь смерть…

18 июля родился русский,советский поэт Евгений Александрович Евтушенко.

                     Нежность
Разве же можно,
чтоб все это длилось?
Это какая-то несправедливость...
Где и когда это сделалось модным:
"Живым - равнодушье,
внимание - мертвым?"
Люди сутулятся,
выпивают.
Люди один за другим
выбывают,
и произносятся
для истории
нежные речи о них -
в крематории...
Что Маяковского жизни лишило?
Что револьвер ему в руки вложило?
Ему бы -
при всем его голосе,
внешности -
дать бы при жизни
хоть чуточку нежности.
Люди живые -
они утруждают.
Нежностью
только за смерть награждают.


               Т.П.
Все, ей-богу же, было бы проще
и, наверно, добрей и мудрей,
если б я не сорвался на просьбе —
необдуманной просьбе моей.

И во мгле, настороженной чутко,
из опавших одежд родилось
это белое лишнее чудо
в грешном облаке темных волос.

А когда я на улицу вышел,
то случилось, чего я не ждал,
только снег над собою услышал,
только снег под собой увидал.

Было в городе строго и лыжно.
Под сугробами спряталась грязь,
и летели сквозь снег неподвижно
опушенные краны, кренясь.

Ну зачем, почему и откуда,
от какой неразумной любви
это новое лишнее чудо
вдруг свалилось на плечи мои?

Лучше б, жизнь, ты меня ударяла —
из меня наломала бы дров,
чем бессмысленно так одаряла,—
тяжелее от этих даров.

Ты добра, и к тебе не придраться,
но в своей сердобольности зла.
Если б ты не была так прекрасна,
ты бы страшной такой не была.

И тот бог, что кричит из-под спуда
где-то там, у меня в глубине,
тоже, может быть, лишнее чудо?
Без него бы спокойнее мне?

Так по белым пустым тротуарам,
и казнясь и кого-то казня,
брел и брел я, раздавленный даром
красоты, подкосившей меня...

19 июля родился русский поэт Владимир Владимирович Маяковский.Помимо поэзии он ярко проявил себя как драматург, киносценарист, кинорежиссёр, киноактёр, художник, редактор журналов «ЛЕФ».Одно из самых известных его стихотворений-

Я волком бы
выгрыз
бюрократизм.
К мандатам
почтения нету.
К любым
чертям с матерями
катись
любая бумажка.
Но эту...
По длинному фронту
купе
и кают
чиновник
учтивый движется.
Сдают паспорта,
и я
сдаю
мою
пурпурную книжицу.
К одним паспортам -
улыбка у рта.
К другим -
отношение плевое.
С почтеньем
берут, например,
паспорта
с двухспальным
английским левою.
Глазами
доброго дядю выев,
не переставая
кланяться,
берут,
как будто берут чаевые,
паспорт
американца.
На польский -
глядят,
как в афишу коза.
На польский -
выпяливают глаза
в тугой
полицейской слоновости -
откуда, мол,
и что это за
географические новости?
И не повернув
головы кочан
и чувств
никаких
не изведав,
берут,
не моргнув,
паспорта датчан
и разных
прочих
шведов.
И вдруг,
как будто
ожогом,
рот
скривило
господину.
Это
господин чиновник
берет
мою
краснокожую паспортину.
Берет -
как бомбу,
берет -
как ежа,
как бритву
обоюдоострую,
берет,
как гремучую
в 20 жал
змею
двухметроворостую.
Моргнул
многозначаще
глаз носильщика,
хоть вещи
снесет задаром вам.
Жандарм
вопросительно
смотрит на сыщика,
сыщик
на жандарма.
С каким наслажденьем
жандармской кастой
я был бы
исхлестан и распят
за то,
что в руках у меня
молоткастый,
серпастый
советский паспорт.
Я волком бы
выгрыз
бюрократизм.
К мандатам
почтения нету.
К любым
чертям с матерями
катись
любая бумажка.
Но эту...
Я
достаю
из широких штанин
дубликатом
бесценного груза.
Читайте,
завидуйте,
я -
гражданин
Советского Союза.

19 июля.

Микола Пшеничний.

* * *
Щока шорстка, щока неголена.
Щока зелена, аж тремка.
Щока така, як щастя Олине
У пережовклих огірках.
 
Нічого з Олею не станеться.
Бо має соняха собі.
Печаль її зафганістаниться
І перебродить буйний біль.
 
Щока пече, як вітер з полудня.
Щока ця є... Щоки нема...
є тільки крик гарячий з того дня,
Як їздила у військкомат.
 
Є сонях—стрижений, підтягнутий,
є думка — чиста, аж нага.
Є син. Малий. Іще не тямить він,
Чом сонцю ручки простяга.

20 июля.

Франческо Петрарка.



* * *
Or che ’l ciel et la terra e ’l vento tace
et le fere e gli augelli il sonno affrena,
Notte il carro stellato in giro mena
et nel suo letto il mar senz’onda giace,

vegghio, penso, ardo, piango; et chi mi sface


sempre m’è inanzi per mia dolce pena:
guerra è ’l mio stato, d’ira et di duol piena,
et sol di lei pensando ò qualche pace.

Cosí sol d’una chiara fonte viva
move ’l dolce et l’amaro ond’io mi pasco;

una man sola mi risana et punge;

e perché ’l mio martir non giunga a riva,
mille volte il dí moro et mille nasco,
tanto da la salute mia son lunge.


(перевод О. Мандельштама)


Когда уснет земля и жар отпышет,
А на душе зверей покой лебяжий,
Ходит по кругу ночь с горящей пряжей
И мощь воды морской зефир колышет, —

Чую, горю, рвусь, плачу — и не слышит,
В неудержимой близости всё та же,
Це́лую ночь, це́лую ночь на страже
И вся как есть далеким счастьем дышит.

Хоть ключ один, вода разноречива —
Полужестка, полусладка, — ужели
Одна и та же милая двулична...

Тысячу раз на дню, себе на диво,
Я должен умереть на самом деле
И воскресаю так же сверхобычно.

20 июля.

Анатолій Ненцінський.
 
 
КАЗКА
Той лелека дуже дивний,
дуже дивний...
Хоч в житті його нормально все і просто:
в ранки літні і осінні,
навіть зимні,
ходить містом на роботу він
о восьмій.
Подивитись —
то лелека як лелека:
і дзьобатий,
і цибатий,
ну звичайний!
Тільки ж дивний,
бо в часи якісь далекі
закохався в Жінку горду і печальну.
Із любов'ю тою днює
і ночує,
чаркування й товариства
уникає,
носить голову під небом
і не чує,
як на нього в його зграї нарікають:
«Що він хоче, той лелека,
що він хоче,
що він мучиться, дурненький,
що він кпиться,
чом сусідам випікає чесні очі
тим, що птиці вони,
птиці,
просто птиці?!
Чом не може,
як і кожен в світі сущий,
без химер і без фантазій,
аж до скону
добувати
і дзьобати харч насущний,
жити просто,
за пташиним за законом?
Був людиною?
Та хто йому повірить?
...Хоч і справді-бо, якийсь він
учорашній.
То його з'їдає хитрість —
просто хитрість —
закохати в себе Жінку,
Жінку справжню...»
А в лелеки того
мрія
непташина:
як від муки йому дітись буде ніде,
уявляєте? —
лелека,
довгошиїй! — ,
він на поїзд колись сяде, і поїде
ту любов свою задавнену
шукати.
Тільки ж птиці заґелґочуть,
застукочуть:
не допустимо, мовляв,
щоб з нашим братом
та й біда така — по-людськи жити хоче!
Застукочуть —
і залишиться він в хаті,
у змайстрованій на колесі від воза,
ще й про гріх свій
буде в хорі
підтягати,
коли дуже його родичі попросять.
Буде жити
і далеко, може, піде,
буде інших на болоті обганяти,
щоб для дому,
для сім'ї,
на зло сусідам
мати завше дефіцитних жабеняток.
...Лиш в печалі
невсипущій і рукастій,
що знаходить нас,
ховайся не ховайся,
він розкаже дітям правду,
наче казку,—
про Лелеку, що у Жінку закохався.

21 июля.

Олена Теліга.


БЕЗСМЕРТНЕ
Упало світло лихтарів
На день конаючий і тихий,
Та перед смертю він зустрів
Посмертні свічі дивним сміхом.

І мабуть кожен з нас відчув
Той сміх, як переможну силу,
Як перенесену свічу
За межі схилу.

І це тому я, мов у сні,
Пішла серединою вулиць
І очі зустрічні, ясні
Не глянули, а розчахнулись!

Та я минала всі вогні,
Мов світло не своєї брами,
Бо чула: ждане довгі дні
Вже йде з безсмертними дарами.


* * *
Сьогодні кожний крок хотів би бути вальсом.
Не студить вітер уст — зігрівся коло них.
І радісно моїм тонким, рухливим пальцям
Торкатись інших рук і квітів весняних,

Любов — лише тобі. А це її уламки,
Це через край вино! В повітря квіт дерев!
Це щастя, що росте в тісних обіймах рамки
Закритої душі і рамку цю дере!

Щоб зайвину свою розсипати перлисто:
Комусь там дотик рук, комусь гарячий сміх.
Ось так приходить мент, коли тяжке намисто
Перлинами летить до випадкових ніг.

Сегодня родился российский эстрадный певец,композитор и поэт,Народный артист России,Олег Газманов.


         Я влюблен в эти звуки...

Я влюблён в эти звуки,
Я пленник печальных гармоний
Я беспечен, мой день проплывает туманно, как сон.
День вчерашний ушёл,
Растворился в закатной агонии
Отрицанием прежнего новый рассвет опалён.
Я оставлю всё прошлое, 
В дерзкий полёт устремляясь.
Пусть хрустят под ногами осколки вчерашней мечты.
В новый образ вхожу,
Кожу старую на пол роняя.
Улетаю в рассвет, за собою сжигая мосты.
Ну а ты остаёшься
Вдали от тревог и волнений.
Не изведав несчастья, пытаешься счастье найти.
Пусть твой мир безмятежен.
Он мёртв без тревог и сомнений.
Ты не бросишь его, а в мой мир ты не сможешь войти.

22 июля.


Микола Ночовний.
 
ДИВАК
Він зорі решетом ловив,
Горшки ліпив, а потім бив
І лише з себе насміхався,
Він тіні власної цурався...
Бувало, з нього кепкували,
А вмер – і всі засумували.
 
 
Катерина Бабкіна.
 
СТІЛЬКИ ВСЬОГО ЛЮБОВ
Стільки всього поглинає любов –
Жирна і ласа зелена гусінь.
Іноді жінка проходить повз
І дивиться, ніби зараз вкусить.
В неї в руках голубий футляр,
В неї волосся забране дулею.
Серед міських знавіснілих пар
Жінка сама, і її це муляє.
Що їй це літо без берегів,
Ніби подрібнене скло, напряжне.
Жінка, годуючи голубів,
Чи роздягаючи верх на пляжі,
Жінка, злітаючи стрімголов
Або втискаючись в сині мешти
Думає: стільки всього любов,
Що може вже і її нарешті.

23 июля.

Андрій Мирохович.

* * *
пропади воно все пропадом
я не хочу бути з тобою різким
я не керую своїм до тебе голодом.
солодкість твою не замінять іриски.
і янголи танцюють на голці
відьмочки варять зіллячко
цей світ розведений на молоці
з медом. пий гарячим дівчинко.

23 июля
 
Николай Макарович Олейников


             Прощание

24 июля.

Лілія Золотоноша.

* * *
У травні молюся, у серпні пощуся:
Невірна, матусю! Як вітер у лузі.
 
Як стрибне той бісик, то темрява зранку.
Петрова я любка, Павлова коханка.
 
Я вітряна, мамо, як сни божевільні.
Як вітер у полі, розхристана й вільна!
 
Мов дзиґа, кручуся, коли у неволі.
Я знаю, ти скажеш: "Мо', доню, доволі?"
 
Ой мамо, ой мамо! Ти сваришся щиро,
А де я ночую? Всю нічку - у вирі...

Ой мамо, ой мамо! Як тра', так і буде!
Не слухай того ти, що тренькають люди.

Lilena пишет:

 
Николай Макарович Олейников

 Один из моих любимых поэтов. Принимал участие в арт-спилци ОБЭРИУ вместе с Введенским, Хармсом,  Заболоцким и др. смельчаками, изменившими культурное пространство России и прилегающих культур ценой собственных жизней.

25 июля.
 
 
Родился поэт-песняр
Юрій Удод.
Видео на его песни найти не удалось, поэтому представлю здесь текст его шуточной песни.
 
КУМА
Наділила так природа -
У куми чарівна врода.
Не хрестись, не супереч -
Будь для неї гарний грець.
Як почує де музики,
Забува про черевики-
Чи великі, чи малі,
А чи були взагалі?
 
І свята без неї прісні,
Тож співа кумедні пісні:
- Є у мене гарні дочки,
Не сидять, мов хатні квочки.
Як почують де музики,
Забувають черевики -
Чивеликі, чи малі,
А чи були взагалі?
 
У куми славетні тости,
Куму хвалять щирі гості.
За столами де мовчать,
Кума стане звеселять.
Заведе ураз музики,
Забува про черевики -
Чи великі, чи малі,
А чи були взагалі?
 
Кума мила і красива,
У гулянні жартівлива.
Із-під брів кому моргне -
Забувають про сумне.
Заведе ураз музики,
Забува про черевики -
Чи великі, чи малі,
А чи були взагалі?

Немного не в тему,но не могла обойти стороной это событие.Ровно 33 года назад не стало Владимира Высоцкого.День памяти легендарного поэта,актера и барда сегодня отмечается не только в России.У нас,в Самаре,установлен памятник скульптора Михаила Шемякина,он был другом Высоцкого.
[Вы должны быть зарегистрированы и подключены, чтобы видеть эту ссылку]

Давайте, я спою вам в подражанье радиолам 
Глухим скрипучим тембром из-за тупой иглы — 
Пластиночкой "на рёбрах" в оформленьи невесёлом, 
Какими торговали пацаны из-под полы.
Ну, например, — о лете, которое остудит, 
Ну, например, — о доме, что быстро догорел, 
Ну, например, — о брате, которого осудят, 
О мальчике, которому — расстрел.
Сидят больные лёгкие в грудной и тесной клетке. 
Рентгеновские снимки — смерть на чёрно-белом фоне: 
Надорваны сердца, да и пробитые нередки. 
Разбалтывают плёночки о трудной пятилетке, 
А продлевают жизнь себе — вертясь на патефоне

В.Высоцкий
Источник: [Вы должны быть зарегистрированы и подключены, чтобы видеть эту ссылку]

25 июля.


 
Валерія Кропівна.
 
ТАКІ БЛИЗЬКІ, ТА ВСЕ Ж ТАКІ ДАЛЕКІ…
І розквітав весняний дивоцвіт,
І чувся лиш дерев невпинний шепіт…
А двом серцям був замалий весь світ,
Такі близькі, та все ж такі далекі…
 
І ніби рідні – все-таки чужі,
І ніби разом, але одинокі…
Так ніжно тріпотіли дві душі,
Не зрушуючи тихий нічний спокій.
 
Ледь теплі краплі, мов із кришталю
Мелодією палко пролунають,
Він скаже ніжно:  « Я тебе люблю…»
Вона прошепче « Я тебе кохаю…»
 
 
РЯДКИ, НАПИСАНІ НЕ МНОЮ…
Рядки, написані не мною,
забуть не можу,як стараюсь.
Чуже нещастя із любов’ю
у тих рядках переплітались.
 
Перепліталась чужа доля
з несказаними ще словами,
перемагала сила волі
в рядках, написаних не нами.
 
І сплине час... Немов водою
його хтось плавно вимиває.
Рядки, написані не мною,
хтось заново перечитає.
 
Колись і нас згадають люди,
І серце згоїть свої рани.
Я вірю, що колись це буде
в рядках, написаних не нами...

Lilena пишет:

Немного не в тему,но не могла обойти стороной это событие.Ровно 33 года назад не стало Владимира Высоцкого.День памяти легендарного поэта,актера и барда сегодня отмечается не только в России.У нас,в Самаре,установлен памятник скульптора Михаила Шемякина,он был другом Высоцкого.
[Вы должны быть зарегистрированы и подключены, чтобы видеть эту ссылку]

Давайте, я спою вам в подражанье радиолам 
Глухим скрипучим тембром из-за тупой иглы — 
Пластиночкой "на рёбрах" в оформленьи невесёлом, 
Какими торговали пацаны из-под полы.
Ну, например, — о лете, которое остудит, 
Ну, например, — о доме, что быстро догорел, 
Ну, например, — о брате, которого осудят, 
О мальчике, которому — расстрел.
Сидят больные лёгкие в грудной и тесной клетке. 
Рентгеновские снимки — смерть на чёрно-белом фоне: 
Надорваны сердца, да и пробитые нередки. 
Разбалтывают плёночки о трудной пятилетке, 
А продлевают жизнь себе — вертясь на патефоне

В.Высоцкий
Источник: [Вы должны быть зарегистрированы и подключены, чтобы видеть эту ссылку]

 Спасибо, Lilena, все в тему! Здесь все о поэтах, бардах, певцах, и этим многогранным талантом обладал Владимир Высоцкий - мое прошлое и мое настоящее.....
 Спасибо за фото интересной скульптуры  Высоцкому в вашем родном городе.

 [Вы должны быть зарегистрированы и подключены, чтобы видеть это изображение]

26 июля.


Тамара Севернюк.

ПЕРЕДБАЧЕННЯ
Об камінь протиріч спіткнувся олівець, 
Із грифу на папір посипалися тіні. 
І замахи бахкань звелися нанівець 
В невизначену мить тотального світіння.

Сіяло все довкіл. І це була весна. 
І подзвони небес були ясні й урочі. 
Світилися яри. Лиш стежечка одна, 
При камені в'ючись, заплющувала очі.

И ещё две песни от Тамари Севернюк.
ЧОРНІ КОРАЛІ (муз. та сл. Т.Севернюк) исполняет автор:



Второю песню на стихи Тамари Севернюк ЧАРІВНЕ ТАНГО исполнит Лілія Сандулеса:

Щиро вдячна вам, Фін Глозбі, що познайомили мене з творчістю Тамари Севернюк.
Романс "Чорні коралі" у виконанні автора - неперевершено!

27 июля.


Іван Гнатюк.

ТРАГІЧНЕ ПОКОЛІННЯ
Воно жило і в боротьбі,
І в муках рабського терпіння,
Та не зневірилось в собі –
Моє трагічне покоління.
 
І чи конало в таборах,
Чи клало голови на плаху –
Жило, тамуючи і страх,
І гнів, народжений зі страху.
 
І мужньо гоїло синці,
І мліло, кинуте за ґрати,
Але не йшло на манівці –
З німим терпінням на лиці,
Мов у терновому вінці,
Жило – трагічне і завзяте!

27 июля

      Денис Давыдов

           Вечерний звон

Вечерний звон, вечерний звон,
Как много дум наводит он!
Не тот, что на закате дня
Гудит в стенах монастыря,
Но тот, что пасмурной порой
Поется девой молодой…
Вечерний звон, вечерний звон,
Как много дум наводит он!
Как он мучителен и мил!
Как он мне чувства возмутил,
Когда впервые звук его
Коснулся слуха моего!..
То был не звук, но глас страстей,
То говор был с душой моей!
Вечерний звон, вечерний звон,
Как много дум наводит он!
Все вторило в природе ей:
Луна средь облачных зыбей,
Пустыня в сумрачной тиши
И ропот девственной души,
Терзаемой любви тоской,
И очи, полные слезой!..
Вечерний звон, вечерний звон,
Как много дум наводит он!

27 июля.


Ольга Пресіч.

* * *
Я бігла до театру. Лід хрустів.
На брук лягали втомлені сніжинки.
Набитий залик. Сцена. Крісло. Стіл.
Банальна пляшка. Чоловік і жінка.
 
Та раптом, у мінливості світів,
Крізь безкінечну множину сполучень,
Живі прожектор душі освітив,
До болю одинокі та — колючі.
 
Надломленість, натомленість від тіл,
Всю силу безпорадного тяжіння...
Лише маленька сцена. Крісла. Стіл.
Нещасний чоловік. Нещасна жінка.
 
Трагічний фарс, сумна життєва гра...
На рівні підсвідомості ви згодні
Тікати в інші виміри добра,
Летіти в інші вікна та безодні –
 
Де почуття в одвічній простоті
Ще, дяка богові, не виведені з вжитку...
Хіба то тільки сцена?.. Крісло. Стіл.
І просто – чоловік... і просто – жінка...

28 июля.


Ростислав Мельників.

* * *

Посмійся, хлопчику, посмійся
О.Ірванець

Вікно то є завжди остання межа
Між стрічкою мрій і потертим вагоном
І так покриває мережано мжа
Посиніло скло і пошерхлі долоні.

Самотній як небо старий мандрівник
З відбитками часу на лобі і скронях
Хтось викинув зорі його на смітник
І в'язнем залишив плацкартних вагонів.

Розхристаний потяг замінить "цзи жань"
А скляночка чаю грітиме горло
Як пік нездійсненних пожовклих бажань -

Впиваються очі відверто і гордо
У синє вікно що є завжди межа
Між стрічкою мрій і потертим вагоном.

28 июля.


Ігор Муратов.

* * *
Жовте листя на воді —
Кораблиська безпричальні,
Їх печальній череді,
Може, видяться навальні
Буруни дев’ятибальні,
Мов буй-тури молоді;
Може, сняться їм вітрила,
Штормового вітру сила?
Може, й сняться...
Та дарма:
Ні вітрила, ні керма —
Хитра тінь передосіння
Та безцільне мерехтіння,
Що кінця йому нема.
 
 
* * *
Тополі і стовпи
тікають у туман...
Тополі і стовпи,
дроти й летюче листя.
Новий мікрорайон.
Недавнє передмістя.
Тікають у туман
і яр, і котлован.
Змішалося усе:
буденне і святкове,
Гудрону дзеркало
і придорожній пил,
Накреслене у плані
й випадкове.
Тополі і стовпи...
Тополі і стовпи...
 
 
* * *
Осоненим ранком увінчана,
Від сонця й сама золота,
Іде за метеликом дівчина,
І це вже для неї — мета.
 
А він без мети, просто з радощів,
Бо день цей на світі живе,
Купається в мареві пахощів,
Кружляє, летить і пливе.

29 июля.


Валерій Кикоть.

* * *
Хіба це я був щойно серед вас, 
Сидів он там, пив каву і балакав. 
Розгойдував годинник білий час, 
А за вікном світанок плакав.
 
Хіба це я молився у кущах 
Фальшивим ідолам, що на підборних вежах, 
Хіба це я топився у дощах, 
Горів намарне в світових пожежах.
 
Сп`янілі вщент котилися роки, 
Ховалися у натовпи і в скити. 
У хутра одягав я помилки, 
А подвиги свої в діряві свити.
 
Уже Ілля пройшов і скоро Спас… 
Не заздрю ймущому, не вірю бідоласі, 
Годинник розгубив по долу час, 
А я усіх вас розгубив у часі.
 
І вже дихнув нарешті вітерець, 
Як важко стерпіти було сердечну спеку, 
Он тепліє ще й досі мій стілець, 
Та сам я неймовірно вже далеко.

30 июля.


Анатолій Дністровий.

СОН
котились до роззявленого рота 
ті голови і день наздоганяв 
а я сидів на лаві та куняв 
із томиком поезій Еліота
 
і бігала казилася піхота 
на полігонах десь будинок впав 
а я куняв на лаві та читав 
у сні маленький томик Еліота
 
ти зрадила із чужаком вночі 
а той признався що писав пісні 
я ж бачив сон де бігала піхота
 
де щось котилось хтось наздоганяв 
де в парку чоловік на лаві спав 
із томиком поезій Еліота

31 июля.


Валерій Гужва.

ПАПЕРОВИЙ ПІЛОТ 
Череп'яні кордони цієї держави, 
дерев'яні ракети, солом'яний флот. 
В літаку з бузини, у шоломі іржавім 
пролітає над нею паперовий пілот.

Унизу, попід ним - іграшкові палаци, 
станіольні лани, гори з пап'є-маше. 
У вертеп головний позбирались паяци, 
щоб поїсти муляжні еклери й буше.

То нічого, що тістечка їхні несправжні, 
то нічого, що їхні костюми смішні -
персонажам отим розписним картонажним 
лише власні промови поживні й смачні,

У вертепі відбудеться свіжа вистава -
ляльковод накрутив на всі пальці нитки -
і лунає звідтіль: «Нова ера настала, 
для дорослих дітей - безкоштовні квитки!»

О країно лялькова, настільний вертепе, 
що насправжки, що ні в потойбічні куліс? 
Скільки літ не служи Мельпомені й Евтерпі -
прийде край твоїй службі і вірі колись.

Мов пілот іграшковий, згори на країну 
подивлюсь і своїм не повірю очам. 
Геть алюзії, там, унизу, не Вкраїна, 
а держава-фантом, а вертепна свіча.

Череп'яні кордони цієї держави, 
дерев'яні ракети, солом'яний флот. 
В літаку з бузини, у шоломі іржавім 
стеаринові сльози ронить горе-пілот.

1 августа.


Ірина Лембрик.

* * *
Розгубить вечір білі веретена.
Пливе туман, як риба на спині.
Тремтить крила надламана антена,
Коли ти будеш снитися мені.
 
Хлюпоче ніжність в сонячнім чорнилі.
Співає скрипка зірки у вікні.
А сплав надій у тиші, як в горнилі,
Коли щоночі снишся ти мені.
 

Я все віддам за щире сальто миті.
Пропалять спокій  пристрасті вогні,
Розлуки почерк – шви на оксамиті:
Ціна за те, що снився ти мені.

1 августа.

Родилась
Зоя Кучерява,
поэт-песняр.
На стихи Зої Кучерявої "Звучи мені сонатою" исполнит песню Світлана Мирвода:

2 августа.


Людмила Дядченко.

***
це розколи відстань демонструє
розвіває вітром образ мачо
як тобі бінокля подарую
мене побачиш?

ваших Буд любити не навчили
кожний хоче істинного Бога 
я в Христа прошу для тебе сили
це нічого?

так нестерпно за містами-стінкою
відпусти будь-ласка душу. Біль же!
я іду від тебе жінкою 
треба більше?..

3 августа.


Владислав Стольников.
 
* * *
Чи лишаєшся ти
Чарівною манливою тінню,
Чи обійми твої –
Це обручка небес і землі?
Я молю всі світи –
Хай не тане казкова святиня
У снігурці моїй,
Що пливе по гарячій ріллі.

3 августа.


Валерій Трохліб.
 
В ГРІШНІМ СВІТІ…
Поголився… Випив чаю…
З дому вийшов – танув лід,
Він збігав брудним ручаєм,
Глиняний іржавивсь слід.
 
Вийшов з дому… В грішнім світі,
Де усе – «купи-продам»
Від соломки з маків-квітів
До кімнати «із мадам».
 
Гірко-гірко до знемоги…
Де ж мисливський патронташ?..
Та, постоявши за рогом,
Прочитаю «Отче наш…»
 
У молитві склавши руки
Благість вчується-таки…
Це й врятує від розпуки.
Глянеш – сонце!..
Вже й бруньки…

3 августа.


Мар'яна Шаповал.

* * * 
Софія носить сонце шоломами. 
Шоломи є. А де ж богатирі? 
Каштани з поминальними свічками 
Шукають їх на Київській горі. 
 
А зовсім поруч, посеред майдану, 
Богдана розіп'ято на хресті, 
І вильоти гетьманського жупана 
Гаптують сонця скалки золоті. 
 
Пройшли віки. І кінь під ним сахнувся. 
Пройшли віки, і погляд той застиг. 
Життя прожив — і тільки розмахнувся. 
Життя прожив. Ударити не встиг.