День рождения поэта

Вспомнил, что в Украине тоже есть поэты. Тож, возвращаюсь на батьківщину.
Итак, 18 марта родился автор известного стиха "Убить пидaрaсa" Юрко Винниченко.
Также в этот день появился Леонид Вишеславский. Здесь размещу его стихотворение о девушке:

Весь долгий вечер девушка грустила:
настали дни размолвок и разлук.
Друг не пришел. Куда исчезла сила?
Все — ни к чему. Все валится из рук.
Она до звезд промаялась напрасно
и — туча тучей села у окна.
— Какая там погода? Небо ясно?
— Да ничего не видно. Тьма одна…
Два раза в двери тихо постучали,
и — нет следа от боли и печали!
Былая сила вспыхнула в груди,
морской прохладой всколыхнулся воздух.
— Любимый мой, какие в небе звезды!
Ты погляди! Ты только погляди!..

Домоправительница, что, в самом деле бывают такие девушки?

Также 18 марта на теренах України появилась Одарка Романова (лит. псевдоним - Одарка). Несколько её стихов стали словами песен. Вот одна их них:

Фiн Глозбi пишет:

Вспомнил, что в Украине тоже есть поэты. Тож, возвращаюсь на батьківщину.
Итак, 18 марта родился автор известного стиха "Убить пидaрaсa" Юрко Винниченко.
Также в этот день появился Леонид Вишеславский. Здесь размещу его стихотворение о девушке:

Весь долгий вечер девушка грустила:
настали дни размолвок и разлук.
Друг не пришел. Куда исчезла сила?
Все — ни к чему. Все валится из рук.
Она до звезд промаялась напрасно
и — туча тучей села у окна.
— Какая там погода? Небо ясно?
— Да ничего не видно. Тьма одна…
Два раза в двери тихо постучали,
и — нет следа от боли и печали!
Былая сила вспыхнула в груди,
морской прохладой всколыхнулся воздух.
— Любимый мой, какие в небе звезды!
Ты погляди! Ты только погляди!..

Домоправительница, что, в самом деле бывают такие девушки?

Хе-хе, Фін Глозбі! Еще как бывают! Я ж сама такая.... до сих пор....

Домоправительница пишет:

Хе-хе, Фін Глозбі! Еще как бывают! Я ж сама такая.... до сих пор....

От, біда. І нашо Вам той "клопіт".

Цей, як ви висловились ,клопіт, ще й на сьогодні, я так вважаю, має назву любоff!

19 марта родился Рыльский Максим Тадейович.
Поэт редкой удачи. Одна из таких удач:

Як не любити пори, коли нОчами
В щасті тремтить соловей,
Як не любить під бровАми дівочими
Синього сяйва очей?

Знаменит стихотворением "Яблука доспіли, яблука червоні!"

Яблука доспіли, яблука червоні!
Ми з тобою йдемо стежкою в саду.
Ти мене, кохана, проведеш до поля,
Я піду — і, може, більше не прийду.

Такой пафос вначале, и такая проза в конце ... почти в каждом стихотворении. Я постарался найти стих, который не травмирует ожиданий читателя:

Порада

Мені казав розумний садівник:
"Коли ти пересаджуєшь ялинку,
Відзнач північний і південний бік
І так сади, й ростиме добре, й гінко.

Нехай на південь дивиться вона,
Як і дивилася - тим самим оком;
Тих самих віт хай темна гущина
З північним вітром бореться широким.

І ще одно: сади її в гурті;
Сама вона, без подруг, не ростиме..."
... Поради є хороші у житті,
І я навів не гіршу поміж ними.

Также 19 марта родилась поэт Лина Костенко. О себе она сказала:
"Я дерево, я сніг, я все, що я люблю."

Не могу пройти мимо стихотворения, которое мне очень близко:

УКРАЇНСЬКЕ АЛЬФРЕСКО

Над шляхом, при долині, біля старого граба,
де біла-біла хатка стоїть на самоті,
живе там дід та баба, і курочка в них ряба,
вона, мабуть, несе їм яєчка золоті.

Там повен двір любистку, цвітуть такі жоржини,
і вишні чорноокі стоять до холодів.
Хитаються патлашки уздовж всії стежини,
і стомлений лелека спускається на хлів.

Чиєсь дитя приходить, беруть його на руки.
А потім довго-довго на призьбі ще сидять.
Я знаю, дід та баба - це коли є онуки,
а в них сусідські діти шовковицю їдять.

Дорога і дорога лежить за гарбузами.
І хтось до когось їде тим шляхом золотим.
Остання в світі казка сидить під образами.
Навшпиньки виглядають жоржини через тин…

Пишутся и песни на стихи Лины Костенко. Ольга Богомолец регулярно поет ... но ... манера Богомолец мне не очень нравится, поэтому выкладываю исполнение песни Ольгой Артеменко (исполнение не шедевр, конечно, ну, так от безрыбья и ...):

Фiн Глозбi пишет:

Не могу пройти мимо стихотворения, которое мне очень близко:

УКРАЇНСЬКЕ АЛЬФРЕСКО

Спасибо, Глозби. Это и вправду, удивительная поэтесса.

20 марта уже наступило и рождаются поэты.
О первом.

Анатолий Григорук, детский и поэт и писатель. Честно говоря, когда прочитал его стихи, первое, что подумал, как же я далек от детей. Второе: наверное, детский писатель знает, чего от него ждут дети.

Не багато зозуля й не мало —
По сто років усім накувала.
Та з’явивсь на ячмені колос —
І пропав у зозулі голос.

Вторая - Бенедышин Любов Евгенивна.
Такие строки поэтессы остановили меня:

«Отче наш, Ти, що єси…»
…Яке квітневе небо чисте!
На перші паростки краси
Розщедрилось гілля безлисте.
І віджурились журавлі…
Така до болю недоречна –
Весни мелодія танечна
Над свіжим горбиком землі…

И, наконец, Свитлана Поваляева. Вот, если существуют краеугольные камни сознания, то Свитлана - краеугольный камень поетичної свідомості української спільноти. Её творчество лежит в стороне от направляющей силы, её опыт невозможно ассимилировать, и форма стиха оставляет больше вопросов, чем обманывает надежд, а вот и без неё эта самая свідомість не існуватиме.

зі жмені

чим дужче стискаєш тим швидше мокрий пісок витікає
лишається
зліпок долоні крихкий як думка про тебе


політ над гніздом

ну це взагалі були поетичні часи
часи шедевральних поем на стінах громадських вбиралень
діалоги в громадських лазнях квитанції з пралень
декламації в чергах за портвейном і пивом
вірші під балконами коли переховувались від зливи
майстерні Узвозу, Татарка, Олегівські сквоти
завжди прочинені парадняки і горища, ніхто не питає, хто ти
ніхто нікого не знає але всі з усіма бухають на тему поезії
одразу і забувають похмільно поміж імпрезами
я це до чого згадала... ранок тієї суботи
сонце лилося з дахів під ногами болото
промінилося усіма веселковими барвами
Ольжин Двір Десятинний провулок порожня темрява бару
зі сходів від Історичного знову тягне летіти
але єдиний клієнт маладой чілавєк за сорок звісно ж воліє сидіти у
напівтемряві й пити
і звісно ж він прочитав мені вірш когось з російських поетів
а з радіо мій точно мій голос наспівував: "Де ти, коханий? де ти?" ))))

Фiн Глозбi пишет:

И, наконец, Свитлана Поваляева. Вот, если существуют краеугольные камни сознания, то Свитлана - краеугольный камень поетичної свідомості української спільноти. Е

честно говоря, гениально....

21 марта. Сегодня родились ...
Следует сказать, что поэтов в Украине рождается значительно больше, чем об этом можно рассказать. Поэтому, сегодня только о троих.

Евгэн Петрович Гудыма оказался хорошим предсказателем:

Знову холоду й тепла
Березневе місиво -
До нас Арктика дійшла,
Бурульки повісила

Снігу рада дітвора,
Та лякає він людей.
Он у поле вже пора,
А тут зимовий коктейль.

22 марта.
В Украине родился Кесар Андрийчук. Поэт революционного флэш-моба:

Бунтарять дні…
Вогні над містом.
Цвітуть серця мільйонних мас,
а сонце — жменями намисто,
а сонце — ранковий сурмач.

23-й день не пойму, вроде бы весны ...
... то ли нам снится Ночь перед Рождеством ...
Только поэзия сквозь снег пробъётся. Кстати и поэт родился соответствующий - Осока, Сергей Осока. Писал о разном, и пообещал избавить от холода, если ему принесут огня и соломы:

о принеси мені дай мені
соломи вогню води
спалю на прощання я
усі твої холоди
хай дзвінко танцюють віхоли
хай кривляться їм роти
ти довго до мене їхала
я дочекатись не встиг
чорніють далекі відстані
дорогами кривлять степ
ти довго чекала вісника
а він не приніс вістей
він брів дев’яти місточками
у труби тривожно дув
він хрестиками й торочками
позначив свою ходу
і терпла вона полиново
і капала кров’ю в крок
і зерням під ноги кинулась
припала до підошов
та вже й проросла билиною
у полі де нас нема
ми зараз серця зупинимо
і станемо усіма
всіма з усіма у сімені
нараз приснимося всім
і в нашім з тобою імені
хтось вмиється як в росі

24 марта и 4 поэта.
Евгэн Безкоровайный об осени.

НА УЗЛІССІ

Стоять копиці, мов гриби,
На них осінній день улігся.
Вже в'яне в пасмах голубих
Моє улюблене узлісся.
Озветься тихо з гір луна
І забринить стома жалями.
Це тужить рідна далина
За молодими журавлями.

... и о женщине:

... Твоя необережність,
Ніби вчуваючи біду,
Вдягає вишукану ґречність
На свою звабу молоду.

Два сегодняшних поэта рассказыают басни.

Мыкола Тыщук пишет классику:

РОЗУМНИКИ

Погожим літнім днем
Баран з Конем
Засперечались за якусь дрібницю,
Обрали за суддю Лисицю.
І от кума запитує Коня:
– Хто винен, що півдня
Ви гиркаетесь за дурницю?
– Уперлась,– фиркнув Кінь,–
ця голова дурна...
– А ти розумний?– зважила Лисиця
І додала:
– Тоді твоя вина.

а Ю́рій Буряк уже более современен:

На кожній гілці – сойки і дрозди,
Їм, звісно, дятла зойки до звізди,
Коли на шип настромлює пішак
Пішаче серце, на якім піджак,
Коли троянський кінь, в’єпенний друг,
Б’є в спину, аж зривається з попруг,
І, як пелюстя, обсідає тля
Корони королеви й короля.
Діагональ прокреслив офіцір,
Добив коня й беркицьнувся в сортир:
Сад переходить плавно в Берковці,
А шахові фігурки – у мерці.

А вот А́нна Багряна - всё больше про мужчин

усім наступним твоїм жінкам –
одвічна про мене пам'ять

и про любовь (надо полагать, к мужчинам)

У нього під пахвами пахло яблуками,
він мене називав янголом,
але поруч із ним
не
я
була

и ещё

... Я писала тобі на затертому вічністю камені.
Я любила тебе,
як повітря,
як сонце,
як світ…

25 марта на дне рождения двух поэтов, Оксаны Горкуши и Сергея Пятаченко, поэтов, которые пишут современным слогом о современных смыслах. Современных до видимых горизонтов украинской поэзии, как в пространстве, так и во времени. За их современностью трудно проглядеть архетипы нашего сознания.

Оксана Горкуша.

НІЧ

Впаду з небес тугим жаданням втіхи
Перекочусь росою крізь туман
Зіллюсь рікою… хвиля… тихо…
Крізь мене дихає дурман…

Сергей Пятаченко (и у него образ НОЧИ)

Оце так ніч – втопитись у ній можна,
напившись темряви, зануритись углиб,
де згубиться іще раз втрата кожна,
де спить ріка, нехрещена й тривожна,
наповнена безсонням срібних риб.

Абстрактные для повседневной жизни образы в его стихах наполняются живым смыслом.

ВОДА І ПІСОК

хрипкі кольори
он гляди
вздовж води
і стогін із дна –
одна!

і він
в осоки на ножах
лічить жах
сипучих годин –
один!

Хочу прочитать и не могу найти в Гугле басни Мыколы Тыщука.

Фін Глозбі, вы мне не дадите ссылочку?

Домоправительница пишет:

Хочу прочитать и не могу найти в Гугле басни Мыколы Тыщука.

Фін Глозбі, вы мне не дадите ссылочку?

К сожалению, нашел в сети только две басни в сборнике "Веселий ярмарок". Все остальное - в библиотеках. Писал он в 70-80-е годы, значит книги его в библиотеках должны быть.

26 марта родился Леонид Терехович. Человек-бунтарь. Непонятно против кого и чего бунтовал. Жизненные итоги оценил такими словами:

І пустив я по вітру надію, —
все здавалося: потім здійсню...

Писал на русском и украинском языках.

Над злым изломом перевала
луна бессмысленно кругла…
В горах – ни круга, ни овала –
засилье острого угла.


* * *
Якісь солодкі спогади
минуле з серця вийняло
і натяки, і погляди
десь в забутті розвіяло...
Недоброю недолею
реве суха метелиця,
а доля — і недоєна,
й не мукає, й не телиться...

Ещё один поэт - Степан Сапеляк.

Я п'ю, кохана, за любовну думу.
Ця чара у руці, немов червоний квіт.
Кохана, снись тим досвіточком суму,
За Тебе п'ю. На многа літ... На многа літ...
Любове, спи. Ти рученьки ісклала
На приспаній моїй спечаленій щоці.
Кохання п'яне. Владить я не ладен...
Любове, спи. Свіча згоріла при свічі...

Сегодня, 27 марта, день рождения Вероники Тушновой.

Красивый образ:

Окно во льду, и ночь к стеклу примерзла ...

Красивая рифма:

Биенье сердца моего,
тепло доверчивого тела...
Как мало взял ты из того,
что я отдать тебе хотела.
А есть тоска, как мед сладка,
и вянущих черемух горечь,
и ликованье птичьих сборищ,
и тающие облака..
Есть шорох трав неутомимый,
и говор гальки у реки,
картавый,
не переводимый
ни на какие языки.
Есть медный медленный закат
и светлый ливень листопада...
Как ты, наверное, богат,
что ничего тебе не надо.

Красивая песня:

Фiн Глозбi пишет:

Сегодня, 27 марта, день рождения Вероники Тушновой.


Красивая песня:

Тогда я выложу полный вариант стиха Вероники Тушновой .
Полюбила этот стих давно , оочень задолго до того как услышала песню на этот стих .
Каждый раз , когда слышу песню , у меня "сердце кровью обливается" от этого безбожно покромсанного варианта . Пусть вырезали всего два куплета , но именно они придавали уют и интимность .
В общем , наслаждайтесь полным вариантом :

Не отрекаются, любя.
Ведь жизнь кончается не завтра.
Я перестану ждать Тебя,
А Ты придешь совсем внезапно.
А Ты придешь, когда темно,
Когда в стекло ударит вьюга,
Когда припомнишь, как давно
Не согревали мы друг друга.

И так захочешь теплоты,
Не полюбившейся когда-то,
Что переждать не сможешь Ты
Трех человек у автомата.

И будет, как назло, ползти
Трамвай, метро, не знаю, что там..
И вьюга заметет пути
На дальних подступах к воротам..

А в доме будет грусть и тишь,
Хрип счетчика и шорох книжки,
Когда ты в двери постучишь,
Вбежав наверх без передышки.

За это можно все отдать,
И до того я в это верю,
Что трудно мне Тебя не ждать,
Весь день не отходя от двери...

28 марта.
И первый родившийся поэт - Валентина Сторожук. Поэт перефирии смыслов.

Образ создать может:

Я хата. Мій мешканець - вірний цвіркун...

А смыслового завершения этих образов нет:

Я буду ніжний цвіт конвалій колихать,
Я стану стебельцем пахучої медунки
Для всіх, чия душа до Слова не глуха,
Хто в наш непевний вік шукає в нім рятунку.

Второй поэт - уже с исторической перефирии смыслов. Из тех времен, когда эти смыслы находились почти в ядре. Михаил Анчаров, которого Высоцкий считал своим учителем.

И у него находим потрясающие образы:

Пустынный двор жестоких лет,
Пустырь, фонарь и улица.
И переулок, как скелет,
И дом подъездом жмурится.


Он написал слова для песни "Стою на полустаночке".

Вольвач Мария (псевдоним — Маруся Вольвачивна) 29 марта

ЗРАДА ДІВЧИНІ

Жіноче серце! Чи ти слід студений,
Чи запашний, чудовий цвіт весни?
Чи світило місяця? Огонь страшенний,
Що нищить все? Чи ти як тихі сни.

Невинності? Чи ти як той стяг воєнний,
Що до побіди кличе? Чи терни,
Чи рожі плодиш? Ангел ти надземний
Чи демон лютий з пекла глибини?

Ти океан і маниш, і потопляєш;
Ти рай, добутий за ціну оков.
Ти літо: грієш враз і громом убиваєш.

Отсе ти тая стежечка, де дівчина йшла,
Що з мого сердечка щастя унесла.
Ось туди йшла вона та гуляючи,
З іншим своїм любчиком розмовляючи.

За її слідами я, мов безумний біс,
Цілував з сльозами я, пил із її ніг.

Все, що найдорожчеє, найулюблене,
Чим душа жива була, тут загублене.
Ой де тої правди певної шукати,
Кому своє щире серденько віддати?

Ой до кого тихо головой схилюся.
До кого серденьком міцно пригорнуся?
Кохала козака, щиро та ще й дуже.
А він підневидів, кинув та й байдуже.

Кинув козак, кинув – із якої ради?
Насміявся з мене і не дав поради.
Не судіть, сусіди, що зі мною буде,
Болить моє серце, та не знають люди.

Ой, тяжко та важко, не маю вже й мочі,
І світ той нелюбий, туманяться очі.
Розступися, земле, прийми моє тіло,
Заціп моє серце, ти й так уже стліло!

30 марта. В Киеве сейчас идет снег. Съезжаем на Северный полюс.
Родился поэт Олесь Жолдак.

У ранкову, у певну годину,
Як весна гомінлива цвіла,
Із під’їзду виходила Ніна
І солідно асфальтом пливла.

А в завулку, де людям на подив
Височів білогронний каштан,
До русявої Ніни підходив
Несолідний, кирпатий Роман.

Привітавшись самими очима
Озирався, страхаючись бід:
Чи не стежать з балконів за ними,
Чи не дивляться їхні услід?

І два серця тремтіли в тривозі
Й мимоволі прискорювавсь крок.
(Їм обом було йти по дорозі
До будинку, що звався «Гайок».)

Йшли веселі, узявшись за руки,
І щасливо сміялись вони…
Ой ви дружби таємної муко,
Ой ви чари красуні весни!

У ранкову, у певну годину
Зустрічались русява й Роман,
Та якось не з’явилася Ніна,
Не прийшла під розквітлий каштан.

Він чекав. Виглядав. І даремно…
Ой ти муко-розлуко гірка!
Наче хмара – похмурий і темний
Сам придибав Роман до «Гайка».

Через горе своє, через Ніну,
Він довів навіть інших до сліз.
Геть розбив ще новеньку машину
І на дах по драбині заліз.

Потім ще устругнув: тазик мідний
Десь знайшов - і давай калатать.
Чоловік же він був несолідний
Ще й кирпатий – ну що з нього взять?

Бушував цілий день… А на ранок
Він забувся про болі свої.
Знов під тихим, розквітлим каштаном
Як раніше побачив її.

Усміхнулася Ніна русява,
Погляд-промінь метнула з-під брів
І сказала йому шепеляво:
- Мені вирвали жуб, він болів….

По завулку крутім неширокім
Двоє дружно пішли крок у крок
….А було їм по 6 лише років,
І ходили вони в дитсадок.

31 марта.

Корней Иванович Чуковский - человек-эпоха. Не знаю, правда, продолжается ли эта эпоха, или ....

По приговору докторов
Корней Иваныч нездоров.
По понедельникам и вторникам
Он должен жить святым затворником,
Но по средам,
Но по средам
Он весь в распоряженье дам.


Гарик Кричевский. У него удалось найти:

И ощущал я через легенькое платье
В дыханьи тела откровенную весну.


И наивная философская лирика.
Галина Гордасевич

Щасливий той, у кого дні,
Як осінь, тихі та погідні.
Тоненькі павутинки срібні
Летять і никнуть до стерні,
І, храмам золотим подібні,
Ліси в оранжевім вогні.
Щасливий той, чия любов
У день весняний, повний світла,
Не тільки сонячно розквітла,
Але й з шляхами, що пройшов,
Не потьмяніла, не поблідла,
А квітувала знов і знов.
Щасливий той, чиї труди
Лягли в ріллю добірним зерном
І урожаєм не мізерним,
А устократ дали плоди.
Земля за труд завжди поверне,
І матимеш з роси й води.
Щасливий той, хто у житті
Стрічав нарівно сонце й грози,
Пізнав на смак і сміх, і сльози,
Та вірним був одній меті
І на крутій життя дорозі
Не розгубив літа пусті.
…Щасливий він…

Ух! Как вы форсируете, Фін Глозбі! Браво!

Ну не поспеваю я за вами....

Домоправительница пишет:

Ух! Как вы форсируете, Фін Глозбі!

Каждому поэту - по дню рождения!

И сегодня, 1 апреля, , празднует день рождения поэт-песняр Вадиим Крищенко.

ПРОФІЛЬ

В безсоння кави я наллю,
А ніч – як песик волохатий…
Боюся вимовить «люблю»,
Щоб того слова не злякати.

Це відчуття чи почуття?
Різниці в цих словах чимало.
Я серцем ще не прочитав,
Що поглядом ти написала.

І все ж малюю профіль твій
На фоні синього туману…
Тебе лише веду до мрій –
Напівчужу, напівкохану.

Песня "Котики вербові" на слова Крищенко:

Ах, какие слова!

О, Фін Глозбі, спасибо, что заставляете не только рыться в Google, но и в памяти. Конечно, песню "Ти скажи, промов" в исполнении Трио Мареничи помнят любители их творчества. Но вот автора стихов я точно не знала....

Домоправительница пишет:

О, Фін Глозбі, спасибо

Не за что.